15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших країн та 31 річниця виведення військ з Республіки Афганістан

На території колишнього Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені маршала інженерних військ В. К. Харченка, біля мовчазних гранітних плит меморіального комплексу офіцерам- випускникам, які не повернулися з Афганістану, часто можна побачити одинокого чоловіка. Він, важко опершись на палицю, стоїть низько опустивши голову. Це  полковник у відставці, інвалід збройних сил Володимир Євменович Панчеха. 

Закінчивши у 1971 році з відзнакою цей прославлений військовий заклад, він пройшов шлях від лейтенанта до полковника, командира інженерно-саперного взводу до начальника інженерної служби дивізії, старшого викладача рідного військового вишу. Не оминуло його й гаряче пекло Афганістану, тієї безглуздої неоголошеної війни, яка тривала майже 10 років і забрала життя 3 тисяч українських військових. Тому регулярно приходить сюди, щоб вшанувати світлу пам’ять своїх бойових побратимів. Весь посічений кулями і осколками, контужений, покритий шрамами від бойових ран, втративши пальці на руці, без ноги Володимир Панчеха часто себе ловить на думці, що і його прізвище з дуже великою вірогідністю могло бути на цих вражаючих, чорних, сумних стелах…
Стояла неймовірна афганська спека. Крізь вибухи мін і снарядів підполковник Панчеха, припавши до рації, чув тільки гучну нецензурну лайку, крики і безглузді вказівки, які похапцем видавав йому старший начальник, котрий перебував за сотню кілометрів, у цілковитій безпеці, оточений посиленою охороною і підлеглими. Начальник бажав діяти, воювати, словом, щось робити, щоб вгамувати свій войовничий запал, підігрітий непрофесійністю та байдужістю до людських втрат. Його, як мовиться, понесло. Він погрожував оголосити службову невідповідність, віддати під суд трибуналу, якщо той не виконає його наказ. А по суті, то була його власна, абсолютно непродумана забаганка.
Наказ був один: «Вперед!». «Та куди ж вперед, якщо там суцільне мінне поле?!» – враз майнуло в голові. Підполковник Панчеха, звичайно, не послав на вірну загибель підлеглих. На відміну від своїх начальників, він цінував людське життя. Завдання він виконав, але іншим шляхом – продумано, з врахуванням всіх небезпечних аспектів тієї ситуації.
Найбільше боявся начальник інженерної служби дивізії Володимир Панчеха у тій війні – втратити когось із своїх підлеглих. Слід відзначити, що інженерно-саперні підрозділи в Афганістані завжди були на передньому краї бойових дій і виконували найнебезпечніші завдання. Найскладніші Володимир Панчеха виконував особисто і тільки після цього давав дозвіл ступити на цю територію іншим військовослужбовцям.
Та під час однієї з багатьох бойових операцій сталося непоправне: не встиг зробити досвідчений сапер й кроку на заміновану ділянку автодороги, як пролунав потужний вибух майстерно замаскованої душманами міни. До свідомості Володимир Євменович прийшов вже у військовому госпіталі. Важка черепно-мозкова травма, третина кісток черепа відсутня, в голові та глибоко по всьому тілу засіли осколки… Переніс дев’ять нелегких операцій.
Після багатьох місяців лікування у різних військових госпіталях, незважаючи на тяжкі поранення, Володимир Євменович знову повернувся в альма-матер. Багато років ще навчав саперній справі майбутніх військових інженерів.
Сьогодні полковник Панчеха залишається в бойовому строю. Він зустрічається з учнями шкіл, виступає біля братських могил загиблих воїнів, веде вагому національно-патріотичну, виховну роботу у нашому регіоні.   А ще є в нього заповітна мрія, аби в місті все ж таки була споруджена Зала бойової слави у сквері поруч з пам’ятником воїнам-афганцям. Адже зібрано багато документальних матеріалів і експонатів. У тому числі і періоду Другої світової війни, із зони проведення АТО/ООС. Прикро, але Володимир Євменович із болем розповідає, що частина експонатів зберігається в поганих умовах, занедбана, а дещо взагалі втрачено. Відкриття Залу бойової слави в місті було б гарним подарунком усім захисникам Батьківщини, ветеранам Збройних сил України і воїнам АТО/ООС, зокрема ветеранам Афганістану.