А ці цеглинки – часточки душі, які треба віддати тим, хто потребує, не чекаючи слів подяки. Хто вони, ці люди, які присвячують своє життя – допомагаючи іншим, тим, хто не може подбати про себе, подолати ту немічну старість, що приносить біль і самотність. Соціальні працівники, про яких піде мова далі, неспроста вибирають професію, вони виконують Богом дану місію…

Звичайно ж, у кожної професії є свої особливості, а коли мова йде про тісну роботу з людьми, то й поготів. Петро Васильович Чорний, який вже понад дев’ять років займає посаду директора Старосинявського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), добре освоїв цю істину за роки роботи. Каже, що головне – намагатися почути кожного, проте варто пам’ятати й законодавчі норми, якими необхідно керуватися в роботі. Бо, зізнається, різного було, проте в будь-якій ситуації треба залишатися людяним і дотримуватися букви закону.
Скільки життєві дороги не запліталися на чужині, та все одно повертали його на рідну батьківщину – старосинявську землю. Бо тут він народився і закінчив школу. Хоч батько Василь Пантелеймонович та мати Ольга Йосипівна були простими сільськими трударями, працювали в колгоспі та виховали трьох дітей, давши їм освіту.
Петро Васильович професійну освіту здобував у технікумі, а згодом і в Кам'янець-Подільському педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання. Інакше й не могло бути, бо надто любив спорт, займався легкою атлетикою, має перший розряд. Тож і не випадково працював деякий час головою добровільно-спортивного об’єднання «Колос».
Пригадує Петро Васильович і строкову службу в Німеччині в групі радянських військ, після чого потім призвався прапорщиком, служив у Монголії 5 років. Назавжди врізався йому епізод з життя, коли оформляв документи в армію за контрактом, і батьки казали, що під лежачий камінь вода не тече, тож у житті потрібно рухатися завжди вперед. Ці слова він проніс крізь роки, цього навчав із дружиною Галиною і своїх трьох дітей.
Повернувшись на Батьківщину, продовжив служити в лавах армії на Городоччині та Старосинявщині, після чого вийшов на пенсію. А через де-який час зайняв посаду директора тер- центру.
«Головна функція нашого центру – надавати соціальні послуги людям, які цього потребують, в основному – самотнім, пенсіонерам, – розповідає директор. – Зараз на обслуговуванні є більше восьмисот осіб, однак простежується тенденція зменення кількості потребуючих нашої допомоги. Раніше, пригадує керівник, на їхньому обліку перебувало майже півтори тисячі осіб. Звичайно ж, через це і штат працівників трохи скоротився.
По можливості стараємося хоча б раз на рік навідатися особисто до кожного підопічного, – зазначає Петро Васильович, – поспілкуватися. Крім того, в нас працює спеціальна бригада, яка навідується до важкохворих (лежачих) пацієнтів. І на місці вже працює медсестра, кравчиня, а також працівники з господарського обслуговування, коли треба порубати й скласти, до прикладу, дрова, щось відремонтувати тощо. Іншим же категоріям підопічних надаємо передбачені послуги два рази на тиждень, та за необхідності, і три рази. Бо є велика кількість людей старшого віку, які вже не можуть належним чином забезпечити собі догляд.
Хоч вимога Кабміну і зобов’язує надавати подібним закладам такого типу свої послуги не більше двох разів на тиждень, але ми, буває, допомагаємо своїм підопічним значно більше».
Робота, ясна річ, складна, проте працівники намагаються максимально знайти підхід до кожного, хоча, як зізнається Петро Васильович, це досить складно, бо кожен має свою важку життєву історію за плечима, свій біль і, звичайно, свій характер. Тому в цій професії є досить важливим саме психологічний аспект, зуміти знайти підхід до кожної людини. Бодай хоч якось полегшити їхню старість – чи словом, чи справою.
…І в дощ, і в сніг – вони біжать до своїх підопічних, які так чекають їх, виглядають, наче рідних. Комусь хліба купити, приготувати їжу, а комусь так важливо просто поспілкуватися. Бо ж, як кажуть, і слово здатне зцілити…