Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 528

Мабуть, немає у Ріпній такої хати, де не знали б Анастасію Наумівну Процуху. Бо й тепер до неї, вже пенсіонерки, біжать за порадою. Все життя Анастасія Наумівна присвятила людям. Скільком жінкам допомогла, скількох немовлят прийняла у цей світ! Недаремно й досі її у багатьох-багатьох сім’ях сприймають як свою, дуже близьку людину.

Народилася Анастасія Наумівна на Харківщині у 1930 році. На її дитинство випали надзвичайно важкі часи голодомору. І вони назавжди вкарбувалися в пам’ять маленької дівчинки. А згодом – війна. Батько пішов на фронт, а вони з мамою, іншими родичами ховалися по підвалах, переживали фашистську окупацію.
Яким же щасливим вважала Анастасія день, коли змогла розпочати на- вчання в медичному технікумі. Після його закінчення вирушила за направленням на Хмельниччину в село Ріпна, де й розпочалася її трудова біографія фельдшера-акушера. Обслуговувати доводилося села Ріпна, Сербинів, Тарноруда у Волочиському районі, тож, траплялося, долала за день не один – не два кілометри. Де не була б Анастасія Наумівна, з ким би не спілкувалася, – усі помічали її непідробну доброту, щирість, спів- переживання.
– Думаю, саме через мамину доброту Бог дарував їй довге життя, – каже донька Емма. – Дуже приємно, що й сьогодні маму шанують, чуємо на її адресу лише хороші слова.
Хоч проживаю з сім’єю в Хмельницькому, щотижня намагаюся довідуватися в рідне село, – продовжує Емма Володимирівна. – І мої колеги по-доброму заздрять, що маю до кого їхати, що й досі можу почуватися дитиною біля найріднішої людини.
У дітей – доньку Емму, сина Володимира – Анастасія Наумівна вкладала свою душу, дуже хотіла, щоб виросли вихованими, чуйними, милосердними. Завжди знаходила час для сімейних читань. Емма Володимирівна пригадує, як вечорами уся сім’я збиралася разом, а мама читала їм вголос художні книжки.
– З того часу я й полюбила літературу. І навіть, коли поверталися з чоловіком–військовим додому після завершення служби в Німеччині, то везла з собою, на подив усім, валізу з книгами. Читання, завдяки мамі, залишається моїм улюбленим заняттям.
Сама ж Анастасія Наумівна старалася викроїти час і для вишивання. Стільки збереглося створених її руками серветок, подушок, які увібрали її душевне тепло.
Душевне й сердечне тепло завжди несла вона людям, бо вважає, що добротою, увагою можна і лід розтопити. За дев’ять десятків літ, які відсвяткувала третього лютого, вдячна Богові, дітям, які підтримують, людям, які шанують.
Як часто, каже ювілярка, її серце наповнювалося радістю, коли чула подяку від людей, коли бачила перед собою щасливі обличчя, коли обіймає дітей та онуків.
– А коли серце радіє, то й життя людини подовжується, – каже Анастасія Наумівна Процуха.