У Варівці, що на Городоччині, приїхали холодної морозяної днини, та ще й вітрюган щось лютувати взявся. Проте Михайла Ананійовича Гуцалюка, учасника лотереї, що проводили «Подільські вісті» серед найвідданіших передплатників, застали на горіхові – обрізав дерево. Побачивши гостей, поспішив до воріт.
«Передплачуєте «Подільські вісті»?» – запитуємо. «Аякже! Вже багато років», – посміхається.

Оце півтора десятка літ, як Михайло Ананійович знову став сільським жителем – вийшовши на заслужений відпочинок, повернувся до батьківської хати. Майже сорок років трудився механізатором у Хмельницькому, в «Спецбудмеханізації». Нині з дружиною Галиною Іванівною обробляють город, тримають невеличке господарство, гордяться дітьми, онуками, щоднини виглядаючи найрідніших у гості, насолоджуються життям і, зрозуміло, читають «Подільські вісті».
«Газету нам приносять у п’ятницю, – розповідає чоловік. – Як, бува, довго нема, дружина каже, аби я йшов на пошту. Перечитуємо все, буває, по кілька разів, з «Бліц-аналізу» починаючи. Я більше полюбляю політичну тематику, новини краю, дружина – життєві історії, поради, що на різні випадки друкуєте. Газета дуже цікава».
73-річний чоловік запевнив: попри наявність телевізора, незважаючи, що багато молодих переконує, що з Інтернетом газет не треба, без друкованих видань, зокрема, без «Подільських вістей», направду – ніяк. І хоч пенсії у більшості наших пенсіонерів, на жаль, мінімальні, не суддями ж бо трудилися і не Укрпошту очолювали, Михайло Ананійович стверджує, що при бажанні на улюблений часопис заощадити можна, бо таки «Подільські вісті», враховуючи ціни на друковані видання, доступні для передплатника (за ціною), змістовно й тематично насичені, справедливі, чесні і давно вже рідні.