Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 296

– Хоч вже погано бачу, а газету «Подільські вісті» не перестаю передплачувати. Прошу, щоб донька Альона почитала. Коли не один десяток років отримуєш свою улюблену газету, то вона стає ніби частинкою сім’ї, – каже Галина Олександрівна Рогова з села Нове Поріччя Городоцького району.

Невдовзі жінці виповниться 80 років. Розповідаючи про своє життя, згадує час, коли й сама працювала листоношею в рідному селі та разом з іншими виданнями чи не в кожен дім доставляла попередницю нашої газети «Радянське Поділля»:
– Як прийшла на пошту? До школи ходила за п’ять кіломет- рів від рідного дому. На вулиці зима, а я в гумачках благеньких, бо нічого іншого не мала. Захворіла на запалення легенів, ледь вилікували мене. Та до школи, то був 9 клас, вже не пішла. Незадовго в Поріччі відкрилася вечірня, і разом з мамою вирішили, що закінчу десятирічку тут, а піду працювати листоношею. Батько з війни не повернувся, у мами було дуже слабке серце. На мене, молоду, була вся надія.

Чотири роки віддала я пошті. А потім пішла на курси бухгалтерів у Хмельницький, з колгоспу дали направлення і пообіцяли трудодні зарахувати. Я й погодилася. У мене і почерк був гарний, і вчитися я любила, ні на які розваги в місті не ходила. Та й, по правді, одягнутися більш святково – не могла, бідність – та й усе.
Поселилася на квартирі, привезла з собою ячмінних круп і так перебивалася.
З таким величезним бажанням взялася я до бухгалтерської роботи після навчання. Старалася, щоб ніхто й нічим не дорікнув, щоб мені могли довіряти. Тридцять п’ять років працювала бухгалтером в колгоспі. А потім і донька Альонка змінила мене на цьому місці.
Та скоро колгосп розпався, і залишилася вона без роботи. Де її в селі знайдеш тепер? То ми троє – я, донька, зять живемо на мою пенсію. Тримаємо в хазяйстві корову, машину жому привезли – п’ять тисяч мусила віддати. Сили мої вже не ті, колись операцію складну пережила, зір слабкий, але журюся іншим. Як не стане мене, за які гроші діти житимуть, за що лікуватися донька буде, бо має проблеми зі здоров’ям? Моє серце болить по-материнськи. Хоч би щось на добре мінялося в селах, щоб мали роботу, людьми себе почували, а не забутими вже зовсім, – каже Галина Олександрівна. – Добре, що і “Подільські вісті” пишуть про те, що насправді в селах відбувається, як живеться нині селянам. Ми читаємо газету від початку і до останньої сторінки. Вона для нас розрада і підтримка.