Аби бути в пам’яті людей завтра, треба бути присутніми у їхньому житті сьогодні, переконаний староста села Ставниця на Летичівщині, Василь Свистун. Цей напрочуд енергійний чоловік завжди вишукує можливості, аби втілити у життя села щоразу нову задумку, а не вигадує причин для бездіяльності. Безвихідних ситуацій не буває, переконаний він: немає коштів — потрібно знайти однодумців, спонсорів; де можна — спрацювати власними силами, толокою, в єдності теж криється секрет успіху. І немає нічого ганебного у тім, що староста села разом з іншими перекриває Будинок культури, висаджує сад, висипає дорогу…
Василь Степанович життя знає, світу немало побачив. По закінченні морської школи служив у морській авіації. Згодом була морехідна школа у Литві, три роки — база рефрижераторного флоту. Був мічманом у трьох частинах. Чимало років служив на бойовому кораблі. Тож довелося побувати у Голландії, Бельгії, Англії, Швеції…
І, здавалося б, чого ще треба: добротне житло, повністю налагоджений побут, гарна родина, друзі… А серце рвалося додому. Більше двох разів на рік приїздити не вдавалося, бо ж шість кордонів проїхати — не жарти. Коли ненька з вітчимом стали потребувати допомоги і догляду, вирішив повернутися — він же у них один. «З віком розумієш: найдорожче у світі — батьки», — переконаний. Дружина не захотіла. Залишилася у Донському. В Росії нині два сини Василя Степановича, онуки. З ними спілкується по телефону, скайпу, з допомогою соцмереж…
У 2002-му повернувся чоловік до отчого дому. Вже 14 років, як зійшовся з першим своїм коханням — із Марією колись разом навчалися у профтехучилищі. Отакі вони, шляхи Господні.
Односельці дослухалися до небайдужого, залюбленого в рідне село земляка. Тож ініціював-організовував суботники, прибирання, впорядкування доріг.
Пригадує, як 14 років тому на впорядкування села зібралося аж 75 чоловік. Нині ж значно поменшало мешканців у селі. «Перше, що зробили, — розповідає співбесідник, — розчистили кладовище, висипали шлаком, що роками складувався біля шкільної котельні, 200 метрів дороги до нього, бо у тих ямах втопитися можна було. Два дні возили. Місцеві підприємці Василь Данилюк, Микола Холод, Віталій Новарчук не відмовили. Допомогла й дорожня служба, Головчинецький кар’єр дав катка, грейдера. До слова, за чотири роки, що я старостою, Головчинецький і Русанівський кар’єр активно з нами співпрацюють: три десятки КамАЗів щебеню з мучкою уже вивезли на наші дороги».
У 2016-му вибрали Василя Свистуна старостою Ставниці. За той час уже замінили вікна у двоповерховому шкільному приміщенні. До школи підвозять діток ще й зі Шрубкова. Замінили тут батареї і труби — стало значно тепліше. Частково провели освітлення вулиць. Перекрили ФАП, Будинок культури. Розробили проект на підведення водогону, що обійдеться чотири мільйони гривень. Посадили сад (про це «Подільські вісті» писали) на честь загиблого земляка Олександра Пастухова і свято шанують пам’ять про нього. «Нас не буде, а сад на честь воїна тішитиме плодами не одне покоління», — пишається староста.
Найбільшою цінністю рідного села Василь Степанович вважає його людей, отож щоднини своєю працею намагається покращувати їхній добробут, бо люди мають жити в гідних умовах, переконаний.
Gismeteo 
