Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 274

Його голос вже напевно знайомий більшості жителів Волочиського району, адже для 85-річного Олексія Івановича Довгалюка сцена — другий дім, де вирує його творчість, де душа зігрівається натхненням.

Народився він у селі Щаснівка Волочиського району, звідки бере свій початок річка Збруч. Олексій Іванович каже, що це особливий край, тому тут стільки талановитих людей, зокрема співучих. Дід Степан, розповідає, мав дуже гарний голос, співав у церковному хорі, батько — грав у духовому  оркестрі. Та і йому Бог дав велике тяжіння до пісні та музики. Сумнівів із вибором професії не було — після Теребовлянського культосвітнього училища в рідному селі кілька років працював зав-
клубом. Коли ж закінчив курси бандуристів в обласному центрі, то довелося працювати художнім керівником ансамблю бандуристів у Дунаївцях.
Проте Олексія завжди вабила рідна сторона. І як тільки запропонували очолити міжколгоспну районну філармонію у Волочиську, зрадів такій можливості. Життя складалося так, що Олексію Івановичу Довгалюку випало працювати на кількох підприємствах, організаціях Волочиська, і всюди він об’єднував людей для творчості, створював художні колективи, хори, які прославляли Волочищину на обласних, республіканських конкурсах.
«Подільське намисто» — хор, який під керівництвом Олексія Довгалюка здобув звання народного. Скільки цікавих ідей вдалося втілити разом з учасниками цього колективу.

Бо ж Олексій Іванович – ще й пише вірші, музику. Його авторська пісня «Сльози матері», до прикладу, набула широкої популярності не лише у Волочиську.
А ще талановитий керівник, виконавець наділений великим почуттям гумору – чимало жартівливих куплетів, що вийшли з-під його пера, були родзинкою різних заходів. Вони народжуються і з кумедних життєвих ситуацій, і завдяки спостережливості автора, та завжди поліпшують настрій слухачів.
Із задоволенням пригадує Олексій Іванович час, коли був директором театру при Волочиському будинку культури, грав у п’єсах «Наталка-Полтавка», «Украдене щастя», «Сині роси» за п’єсою Зарудного. «Скільки народу, – додає, – сходилися подивитися ці вистави». Відчуття прекрасного, гумор, пісня продовжують життя, переконаний Олексій Іванович, тому радить усім знаходити час для культурного відпочинку і не заганяти себе «у сірість буднів». Бо навіть у поганому можна знайти позитив, наголошує наш читач.
Тож і на пенсії знайшов він заняття до душі, створивши козацький гурт «Збручани», який завоював немало шанувальників. Крім того, Олексій Іванович займається активною громадською діяльністю, очолює ветеранську організацію району. І, звісно ж, керує хором ветеранів, що створений з його легкої руки.
Пісня є вірним життєвим супутником Олексія Івановича, як і наша газета. Не один десяток літ залюбки читає улюблене видання.
– Я зворушений тим, з якою повагою, з якою щирістю ви пишете про людей праці, ветеранів, про сільських жителів. На такі матеріали одразу звертаю увагу. Дуже люблю «Цілитель». Я й сам вирощую біля дому лікарські рослини. Мені цікаві різні рецепти народної медицини, окремі з них готую сам.
Сторінка гумору – теж одна з улюблених. Та й загалом в газеті багато-багато цікавої інформації. Усім жителям нашої Хмельниччини я радив би читати «Подільські вісті», а ще – кожен день починати з усмішки. Тоді ваше життя обов’язково наповниться позитивом.