Вона — тендітна красива жінка, професійний автогонщик, донедавна топ-менеджер великих київських компаній, мала власний бізнесовий проект, зараз директор компанії... З серпня минулого року постійно перебуває в зоні бойових дій. Безстрашні медики-волонтери її команди рятують поранених у найгарячіших точках.
Керівник волонтерської служби екстреної меддопомоги "ASAP EMC Хоттабич" Галина Алмазова проїздом побувала нещодавно у Хмельницькому. Приїздила до своїх друзів і колег —   засновників благодійного фонду «Патріоти України». Чому проїздом? Тому що її команда гнала на передову подарований жителями міста Долина, що на Івано-Франківщині, реанімаційний автомобіль швидкої допомоги.

 

Подарунком дуже задоволені, адже ситуація на сході суттєво погіршилася, тож треба чимось вивозити з поля бою поранених хлопців. Під безперервні обстріли, під ураганні й градові шквали, постійно дивлячись смерті у вічі… «Втім до постійної небезпеки, — зізнається Галина, — звикли. Тепер, навпаки, — важко, коли не там, коли чуєш по телефону про гіркі реалії війни, а допомогти на відстані не можеш… Територія, де точиться війна, й мирні регіони — зовсім інші світи, абсолютно різні виміри. Тому навіть професійні медики, буває, не витримують». А Алмазова не має медичної освіти, за плечима лише курси надання невідкладної допомоги. Та в роботі медика-волонтера, стверджує, головне — бажання. Бажання рятувати синів, батьків, коханих, чоловіків — захисників наших. «Найважче, — зізнається волонтерка, — коли рідні загиблих дзвонять, аби про їхні останні хвилини дізнатися. Тому хотілося б просто виконувати свою роботу: надали необхідну допомогу, завезли в лікарню, й усе. Та це — неможливо. Просто — неможливо. Тим більше, з тими хлопцями живемо в одних підвалах, їмо з одних тарілок…». А врятовані солдати уже запрошують у гості. Тож стільки «рідних» має екіпаж по всій Україні.
В каретах їхньої швидкої бійці не помирали, та «двохсотих» доводилося перевозити. А це так пекельно нестерпно.
Батьки самої Галини, на Дніпропетровщині, й досі не відають, де їхня донька: хвилюватися їм не можна. Бо ж які батьки спокійно таке сприйняли б? Адже Галина фактично живе на передовій. Тож брат із сестрою роблять усе можливе, аби не дізналися мама й тато: перегляд новин дозовано-лімітований, сусіди попереджені, що хоч і бачать Галю ледь не щодень по телевізору й у газетах про неї читають, найріднішим — ні слова.
Що стосується гіркої правди про АТО, Галина стверджує, що бачимо ми з телевізорів лише 30 її відсотків: у рази занижуються й цифри поранених і вбитих. А ще вона зізналася, що люди менше допомагають армії, певно, виснажилися, хоча ситуація, навпаки, потребує активності. Й підтвердила, що якби не волонтери… А ще додала, що бригада їхня потребує людей.
…Алмазова поспішала. Їхала на передову. Рятувати. Допомагати. Бути поруч. Бо це нині стиль її життя. Бо весь час не змовкав телефон.
P. S. Коли матеріал був готовий до друку, стало відомо, що Галина Алмазова отримала осколкове поранення. Та… з трьома швами на лобі продовжує «нести чергування» на передовій.