Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 464

«В одному з боїв, — хоч вже стільки сплинуло літ, а ніби вчора, так чітко пам’ятає 96-річний учасник бойових дій Другої світової війни Василь Павлович Кощук із Сутковець, що на Ярмолинеччині, — це було взимку, в Східній Пруссії, німці чинили нашим військам страшезний опір. Мінометна батарея, в складі якої був мій рідний підрозділ з восьми чоловік, вела нищівний вогонь по гітлерівській піхоті. Однак фашисти постійно отримували свіжі сили, танки, самохідні артилерійські установки. Нашому підрозділу загрожувало оточення. Та й відступати було нікуди. На той час з нашим підрозділом був командир батареї, старший лейтенант, я ще й досі пам’ятаю його прізвище: Павліков Степан Іванович, який, по суті, керував веденням мінометного вогню по ворогу на бойовій позиції, підтримував нас і морально, і психологічно, надавав практичну допомогу в прицільності пострілів. Але трапилося непередбачуване. Ворожий снаряд влучив в нашу мінометну обслугу. Всі загинули. Окрім мене і нашого командира. Ми дивом залишилися живими, хоч важко пораненими, контуженими. А потім  знову — госпіталь, фронт…».

Війна ввірвалася в життя юнака, поламавши всі мрії і плани навчатися далі, якраз, як закінчив восьмирічку. Василь Кощук народився 7 березня 1924 року в селі Добривода — Радивилівського району на Рівненщині в селянській сім’ї.  Навчання розпочинав у польській, закінчував в українській школі — після приєднання Рівненської області до складу колишньої Української РСР. …Захищати Вітчизну хлопець пішов у березні 1944 року, після звільнення рідного краю від гітлерівських окупантів. Після нетривалої підготовки його зарахували до складу 82-мм мінометної батареї навідником. Хоробро звільняв від фашистської нечисті Латвію, Литву, Естонію. В боях за Кенігсберг був поранений, отримав контузію. Два з половиною місяці лікувався у Ризькому госпіталі. Затим — знову фронтові дороги: Польща, Східна Пруссія, Німеччина. Дійшов Василь Кощук до самого Берліна.
Після війни продовжував службу на території Німеччини в армійських лавах. За мужність і героїзм, виявлені в боях, Василь Павлович нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ-го ступеня, «За мужність» ІІІ-го ступеня, медалями «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.».
До рідної домівки гвардієць-мінометник повернувся у вересні 1946 року. З односельцями відбудовував зруйноване гітлерівцями колгоспне виробництво. Тривалий час працював їздовим, два роки очолював рільничу бригаду місцевого господарства «Світанок».
…На Ярмолинеччину батька забрала донька Галина. Дружина героя передчасно відійшла у засвіти, і з плином часу все важче ставало справлятися самому з господарством. Тож нині чоловік проживає у Сутківцях з дітьми й онуками.
Низько вклоняємося Вам, шановний Василю Павловичу, дякуємо за Перемогу і щиро бажаємо зустріти ще не один день Перемоги, який так відважно наближали, який справдився в тому числі і завдяки Вам!