Ця новина стала чи не топ №1 в усіх соціальних мережах та ЗМІ: автобус з Івано-Франківська привіз у Глушківці, що на Ярмолинеччині, 19 ромів. Ті звернулися до міського голови Івано-Франківська, аби надав їм транспорт, бо, мовляв, карантин, базари не працюють, жити ні на що. На Хмельниччині ж мають родичів і уже (в докарантинний період) встигли придбати хату: ціна влаштувала – 2000 доларів, тоді, як у тій місцевості в рази дорожче. Влада Івано-Франківська забаганку чи то прохання виконала одразу: перевірили на відсутність коронавірусу й транспорт надали (втім, у деяких ЗМІ все ж просочилася інформація, що там нібито недружно жили роми з місцевим населенням й начебто був скандал із владою).
У Глушківцях такій кількості гостей, та ще й у складний період розгулювання вірусу, та й багатьох інших хвороб, туберкульозу в тім числі, зраділи не дуже. Місцеві кажуть, бояться тепер і дітей самих відпускати, й погреби відкритими залишати, й чи городина вціліє, не знають. 

Зустрічали їх й чиновники, й поліція, й медики: проводили профілактичні бесіди, перевіряли документи, обстежували. Голова Ярмолинецької райдержадміністрації Василь Гуменюк і голова Солобковецької ОТГ Сергій Когут особисто поспілкувалися з приїжджими, переконалися, що усе в порядку з документами й нормальний температурний скринінг та ніяких видимих ознак захворювань, запевнили, що відповідні служби постійно триматимуть нових мешканців на контролі. «Це вперше, але я не бачу проблем. Люди не мали де і за що жити в Івано-Франківську. Звернулися до соціальної служби, щоб їм надали транспорт приїхати сюди. У нас же їх перевірили необхідні служби. Наразі все добре. Ситуацію триматимемо на контролі», — запевняє Василь Гуменюк.

Приїжджі ж кажуть, що таку ретельну перевірку розуміють, адже люди бояться за свої життя. 27-річний Петро Рошташ перебрався у Глушківці зі своєю дружиною, сімома доньками, тещею, сестрами й братами. Поки оформлюють документи на придбаний будинок, житимуть у двоюрідного брата. «Зараз такі обставини. Люди всі бояться. Я розумію, це ж не іграшка, а життя. В нас теж би була така поведінка, якби когось привезли, а ми не знали, звідки вони і чому перебрались», — запевняє.
 «Народ вкрай стурбований, дуже хвилюється, — констатує виконуючий обов’язки старости села Глушківці Микола Гринчак. — Багато хто в Івано-Франківську працює на сміттєсортувальному підприємстві, їх забезпечують гуртожитком. А ці, мабуть, не дуже хочуть працювати. Двоє із приїжджих, щоправда, у нас прописані. Але ж стільки привезти родичів! Я запитував Миколу Рошташа, який прописаний, навіщо привіз таку ораву. Вони ж обурливо запевняють, що українці, такі ж, як усі. То я й запитав, чим Україні допомагають, хто з тих чоловіків, а їх з вісім до двадцяти шести років стояло, адже у нас проживають роми й, крім приїжджих, служив, що росте у них на городі, хто працює? Бо ж, окрім іншого, лякає місцевих, що вони мусять за щось жити, а робити не привчені і не завжди хочуть. То в садок чийсь залізуть, то до погребу, то до курника… Жебракувати деякі гарно вміють. Це зараз карантин, маршрутки не ходять, а так то вони їздять до обласного центру, у «бусах» з фотографіями дітей у руках просять на лікування онкології і так далі. Вони нам пообіцяли, що два тижні сидітимуть на карантині, але як тільки від’їжджають обласні чи районні служби від їхніх воріт, вони в автівки і — гайда: по магазинах в сусідні села, по своїх, так би мовити, справах».
Микола Васильович розповідає, що Глушківці історично «багаті» на ромів. Дуже багато їх проживало тут ще в 18 столітті. Тому частина села називається Циганщиною. Нині роми купили уже з десяток хат у Глушківцях. 26 із них мають місцеву прописку. «Маємо ромів угорських, румунських і молдавських, деякі навіть не мають паспортів, — розповідає в. о. старости села. — Вони уже жартують, що скоро їх буде більше, ніж місцевих. Більшість із них працювати, звісно, не хочуть. У них всі жінки — матері-одиночки, отримують від держави чималі кошти, при цьому чоловіки сидять вдома. Хоча, звісно, є винятки. Є роми, які їздять на заробітки, гарно пооблаштовували свої будинки. Є їхні діти, які гарно вчаться у школі, беруть участь у різноманітних святах. Є хлопчина, який служить, і подяки за нього приходять. Один з ромів Іван розчищає у нас кладовище, дерева зрізає. Наші хлопці одружуються на їхніх дівчатах, а дівчата йдуть за їхніх заміж. За десять років, що я у сільській раді, кілька разів збирав сходи села саме щодо мирного співіснування, бо часом виникають і чвари: роми між собою дуже дружні, якщо їхнього образять — на захист збираються всі».
Як вестимуть себе нові мешканці Глушковець, чи, дасть Бог, безпідставні страхи й переживання місцевих, покаже час. Хочеться сподіватися, що усе буде добре.