Відрадно, що редакційна пошта рясніє листами від наших шанованих дописувачів. І хоч іноді вони приходять із невеликим запізненням, однак ми не можемо їх оминути увагою, намагаємося конструктивні й цікаві думки публікувати. Так, нещодавно до нас прийшов лист від Атаманюка Григорія Сергійовича – ветерана Великої Вітчизняної війни і праці, єдиного в області та місті Хмельницькому кавалера чотирьох медалей «За відвагу». Він також нагороджений орденами: «Вітчизняної війни» І ступеня, «Червоної Зірки», «За мужність» ІІІ ступеня; медалями «За звільнення Варшави», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За взяття Берліна», «За взяття Кенігсберга» та іншими. Йому присвоєно звання «Почесний ветеран України» та «Почесний громадянин міста Хмельницького», його світлина була занесена на обласну Дошку пошани.

Григорій Сергійович народився 3 березня 1926 року в селі Пилипи-Олександрівські Віньковецького району. Здобув середню спеціальну освіту, заочно закінчив у 1966 році Хмельницький кооперативний технікум.
У квітні 1944 року його призвали на службу в Радянську армію. За кілька днів юнака відправили до Новоросійська оволодівати військовим ремеслом розвідника. До Перемоги солдат ішов у складі військ Другого, а потім Першого Білоруських фронтів.
Медаль «За відвагу» отримав у 18-річному віці, для розвідника це була перша нагорода за оборону польського міста-фортеці Остроленко. Він був у складі розвідувальної групи, яка протягом місяця вела спостереження за противником, знищувала живу силу і підривала ворожу техніку.
Після повернення до рідних Пилипів-Олександрівських аж у 1949 році (бо після війни він ще 4 роки служив у Німеччині) старший сержант Григорій Атаманюк працював завідувачем клубу, згодом завідувачем магазину, головою сільради. Одружився із сусідською дівчиною Олександрою Канюкою, виростили двох донечок Галину і Валентину та сина Олександра.
Під час угорських подій 1956 року Григорія Сергійовича Атаманюка знову призвали в армію і залишили на надстрокову службу. Він був учасником локальних конфліктів у Чехословаччині та Угорщині. Після виходу у відставку очолював Ружичнянське споживче товариство.
Нині ветеран проживає у Хмельницькому, пише, що хворіє. Про свій фронтовий шлях він багато розповідав учням шкіл і студентам вищих навчальних закладів, призовникам, солдатам та офіцерам.
У своєму листі Григорій Сергійович звернувся до всіх учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни, партизанів-підпільників, робітників трудового фронту, вдів та дітей війни, щоб привітати з 75-ою річницею священної Перемоги над фашистськими загарбниками. «Нехай пам’ять про ваш подвиг живе вічно, – наголосив ветеран і додав: – Від усієї душі бажаю вам добра, здоров’я, і нехай Бог береже вас і ваші родини. А наша Україна нехай буде сильною і могутньою державою».