День Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передусім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби, гайдамаків, січових стрільців, вояків армії УНР, ОУН — УПА. Також ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні, які чинили шалений опір антиукраїнській владі, борців за територіальну цілісність і незалежність України — вояків ООС, які є взірцем служіння українській нації для сучасної молоді.

Про одного з таких героїв-добровольців і розповім. Це Федір Анатолійович Пронак — доброволець, ветеран російсько-української війни, керівник військово-патріотичного клубу «Молодіжна козацька січ Ярмолинеччини», уродженець з Підлісного Мукарова, що на Дунаєвеччині, а нині вже багато років проживає в Ярмолинцях. Федір Пронак — з тих чоловіків, котрий у 2013 році пішов відстоювати правду на Майдані в місті Києві. Я мала нагоду неодноразово спілкуватися з паном Федором, зустрічатися на різних заходах, які відбувалися в Ярмолинецькій центральній районній бібліотеці. З його розповідей дізналася, що він на той час був на заробітках у Києві. Як почув з товаришем про перші сутички, про побиття студентів на акціях протесту — одразу пішли на Майдан. Жорстокість «беркутівців» його шокувала: «За що побили дітей?». Федір там залишився і зрозумів, що зміни в країні потрібно починати з себе. Записався до другої сотні «Львівська брама». Разом із побратимами будував барикади і вірив, що право на правду зможуть відстояти мирним шляхом, аж поки не загинули перші Герої Небесної Сотні. Федір розповідає: «Були на майдані такі жінки старшого віку, які приносили отруєні чай та каву. Коли він стояв на блокпосту, відчув нездужання, температура піднялася до 40 градусів. Побратими завели до лікарні, де йому довелося зняти бронежилет та каску, і переодягнутися в цивільний одяг. На майдані медикам було заборонено надавати допомогу протестуючим, тому вони казали, що це прості заробітчани, які отруїлися грибами». Через тиждень він повернувся на Майдан, бо розумів: якщо пролилася перша кров, то влада вже не зупиниться. Він розповідає: «На Майдані мені було страшніше, ніж на війні, потрапив одного разу в сутичку на вулиці Грушевського, після чого відправився на лікування до Львова». Перенісши складну операцію, Федір повернувся до Києва, де випадково зустрів свого товариша, від якого дізнався, що всі його побратими вже записалися у добровольці.
Федір також вирішив записатися до добровольчого батальйону «Золоті ворота». Кілька тижнів навчань — і в саме пекло війни, на передову, поблизу Щастя.
2014-й — був страшним роком. Наш герой пригадує: «Потрапили під обстріли, чотири дні вибиралися. Лише тиждень відвоював мій майданівський побратим і загинув у бою. Молодий був, ще жити й жити…». Потім вони дислокувалися в Сєвєродонецьку, бої велися під Лисичанськом та Новодружківкою. Волонтери подарували мікроавтобус, бо без автівки на фронті — ніяк. Часом ледь встигали довозити поранених до шпиталю.
Молитви матері, дружини, сина та янгол-охоронець берегли Федора від ворожої кулі. «Вони дуже переживали», — каже він. — «Зателефонувати не міг іноді по декілька діб, сигнали глушили сепаратисти». Одного разу хтось зателефонував до рідних Федора і сказав, що він загинув, але коли через декілька днів сигнали перестали глушити, Федір повідомив матері, що з ним все добре.
«Найцінніше, що нам присилали на фронт, — це листи від дітей. У мене був позивний «Хохол», і одного разу я отримав листа від дівчинки, в якої було прізвище Хохлова, в листі вказаний номер телефону, я зателефонував і пообіцяв, що коли їхатиму на ротацію, то обов’язково заїду до неї. Мене дуже тепло зустріла вся школа і родичі цієї дівчинки», — розповідає Федір.
Під час чергової поїздки на фронт, Федір Пронак отримав поранення, підірвавшись на розтяжці… «Знаю, що лікарі витягнули 113 осколків». Місяці командир відділення провів у шпиталях: лікування, реабілітація. «Але це нічого», — впевнений він. — Тоді головне було — не потрапити в полон, бо живим звідти наші добровольці не поверталися».
Нині Федір Пронак займається волонтерством, ініціював створення музею ООС у школі Підлісного Мукарова. Більшість експонатів музею атовець привіз із війни, деякими допомогли побратими. Всі вони знешкоджені, але всі розповідають про те, що таке війна. Там є гранати, кулеметні гільзи, розтяжки, осколки від снарядів гаубиць.
Вже більше двох років Федір Анатолійович навчає старшокласників Ярмолинеччини основам захисту країни, відкрив організацію «Молодіжна козацька січ», щоб передати свої знання та вміння. Він не жалкує, що пішов на Майдан, а згодом і на фронт. «Так, звичайно, загинуло багато наших хлопців і дівчат, на Майдані багато загинуло, але ці події дали мені багато друзів по всій Україні», — каже Федір. Найважче для нього — адаптація до мирного життя. На думку чоловіка, неправильно розважатися та веселитися, коли в країні йде війна.