Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 439

Мабуть, то найвище благо для батьків, коли діти вважають їх зразком для себе. Найкращі стосунки – повної довіри, поваги, турботи, любові – склалися в сім’ї Людмили Михайлівни Зьомко та її чоловіка Віктора Єфремовича, якими не перестають захоплюватися їхні троє дітей – Міла, Алла, Анатолій.

– Своєму чоловікові я не раз говорила, що хотіла б з ним прожити так, як мої батьки, – розповідає найстарша Міла. – Зістарітися, правда, разом не довелося, рано пішов він із життя, але батьки були й залишаються для нашої родини зразком, як треба дорожити одне одним, піклуватися, підтримувати.
Хоч Віктор Єфремович мені нерідний, але я дякую Богу за такого батька, який ніколи й нічим мене не образив, який хотів і старався, щоб у мене було все найкраще. Працював у колгоспі – ковалем, комбайнером, трактористом, на току, зварником. Здається, не було такої роботи, з якою не міг би справитися. Все у нього виходило, все до ладу, бо руки, як кажуть, має золоті. У нашому батьківському «гніздечку» в Доброгорщі майже все зроблено його руками. І справжню батьківську ласку ми з сестрою пізнали завдяки йому. «Мої золотоволоски» – так ніжно називає нас, дорослих, і досі.
А мама 42 роки трудилася дояркою, – продовжує розповідь найстарша донька. – Дивуюся, як справлялася, бо ж бігала на ферму, виховувала трьох дітей, тримала вдома чимале господарство. Ще й на вишивання знаходила час. Скільки скатертин, подушок, інших виробів і тепер радують око.
У свої 85 вона така ж непосидюча. Хоч сили вже не ті, але без роботи не може. Коли після складної операції на серці відчула себе трохи краще, відразу почала будувати плани, що має посадити, що треба їй зробити в першу чергу. Ми просимо, щоб більше відпочивала, а вона каже, що без роботи їй гірше.
У такому поважному віці батьки ще доглядають за поросятами, качками, кролями. Щотижня хтось із нас, дітей чи онуків, приїздить у Доброгорщу, допомагаємо по господарству. Але їхнє нестримне бажання працювати, бути корисним, не може не вразити.
Міла розповідає про ще одну особливість рідних людей:
– Переживання, турбота одне про одного просто розчулюють. Ніколи батько не сяде без мами снідати чи вечеряти – такі вони дружні. Не чули ми в хаті ні сварок, не було ніколи й образ. Тому і в своїх сім’ях хочемо їх наслідувати, стараємося, щоб панували мир, спокій, злагода, які завжди були у батьківській хаті.
Здається, День сім'ї, який відзначили минулого тижня, спонукає нас згадувати, розповідати про родини, які своєю мудрістю, своїм досвідом надихатимуть інших. Бережіть свою сім'ю та докладайте всіх зусиль, аби вона була щасливою.