Микола Данилович Максимчук і донині несе почесну місію – дбає про ветеранів Білогірського району ще з часів її створення. Сьогодні залишилося лише кілька фронтовиків, тож їм голова організації намагається приділити максимально уваги. В приємній розмові з надзвичайно доброю людиною, ми й дізналися чимало цікавих моментів з життя пана Миколи.

Народився він у селі Плужне Ізяславського району в 1936 році в багатодітній сім’ї. Закінчивши школу, як і годиться справжньому чоловікові, відслужив три роки в армії (в авіації). Після демобілізації навчався у сільськогосподарській академії, працював методистом у Плужнянському будинку культури та був прийнятий у члени Комуністичної партії. Та невдовзі він вступає до школи міліції на Івано-Франківщині, згодом працював у відділі карного розшуку в Красилові. Після одруження перевівся на Ізяславщину, продовжуючи працювати в правоохоронних органах. Та вже звиклий постійно вдосконалювати свої знання, вирішив навчатися у вищій школі міліції на Київщині, здобувши другу спеціальність юриста.
Молода сім’я переїхала на Білогіршину, де Микола Данилович займав спершу посаду заступника начальника райвідділу міліції, а згодом і очолив його. Зробив чимало за час роботи в правоохоронних органах, зважаючи на те, що в ті часи відділення розташовувалося в костелі, побудували приміщення, куди перебрався відділок, також побудували кількаквартирний будинок навпроти, де й оселився він із сім’єю. Тут і живуть донині. Після виходу на пенсію 1984 року за вислугою років, продовжував працювати.
Але справді доленосним для нього став 1987-й – рік створення Білогірської районної організації ветеранів, адже він спершу був членом ревізійної комісії, а потім через рік її очолив. Опікується ветеранами голова й донині, чимало добрих справ з його ініціативи зроблено в районі.
Разом із дружиною Аллою виховали дві доньки Олену та Ольгу та тішаться онукам. Є ще чимало гарних намірів у пана Миколи, тож хочеться побажати йому міцного здоров’я та сил втілити їх у життя.