Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 787

Авжеж. І навіть нині, у складний карантинний період, листоноша завжди приходить до людей. Бо пошта, як важливий стратегічний об’єкт, працює. Саме вона забезпечує зв'язок найдальших сіл зі світом. А тому й працює навіть під час карантину.

— Наші працівники у достатній кількості забезпечені усіма необхідними індивідуальними засобами захисту, — розповідає начальник відділення поштового зв'язку «Віньківці» Ірина Кохан. — І за це велика вдячність нашому керівництву. У всіх листонош району є окуляри, маски, рукавички, антисептики.
А у Віньківцях працівниці отримали ще й захисні екрани, адже цілий день працюють з клієнтами. Ми дбаємо про безпеку і працівників, і наших відвідувачів. Усіх попереджуємо про дотримання соціальної дистанції. На вулиці ставимо табуретки, аби люди похилого віку могли в очікуванні своєї черги сидіти. Особливо популярністю користуються нині посилки, оплата рахунків за житлово-комунальні послуги, і не лише свої, а й за сусіда. Тому черга просувається не так швидко, а часом й Інтернет підводить. Мусимо кожних 10-15 хвилин виходити до людей, аби пояснювати, що треба набратися терпіння... Що й казати, під час карантину працювати складніше. Та ми все робимо вчасно. І людям газети доставляємо, і пенсію приносимо. А тепер уже і передплата на друге півріччя почалася. Але усі наші листоноші працюють сумлінно. І у Віньківцях, це — Марія Заганяч, Марія Засаднюк і Руслана Кольдрус. Та й у всіх відділеннях району дівчата стараються.
Особливо тепле слово Ірина Степанівна сказала про виконуючу обов’язки начальника ВПЗ «Петрашівка» Галину Смалюхівську, похваливши її за завзяття у роботі. Адже лише у квітні Галина Василівна реалізувала товарів широкого вжитку на 14 тисяч гривень! Окрім цієї реалізації, газети розносить, пенсію, оплату за електроенергію, газ збирає. Та її в кожному дворі Пирогівки, яку вона обслуговує, нетерпляче чекають. Особливо старенькі, навіть коли пенсії ще немає: вони просто хочуть з нею погомоніти.
Галина Василівна працює з жовтня минулого року. Хоча робота їй знайома, бо працювала листоношею ще років десять тому, перед тим, як поїхати на чужину на заробітки. Тепер вона уже знову вдома, їхати нікуди не збирається, тож сповна віддається роботі. У відділенні разом з нею працюють ще дві листоноші: Галина Душкевич і Валентина Папаш. Їхній маленький колектив справно обслуговує і Петрашівку, і Пирогівку. Пирогівка, як я уже згадувала, — село Галини Василівни. Вона і живе тут. Але пошта їхня — у сусідній Петрашівці, до якої 5 кілометрів. Тому наша поштарка вранці іде на роботу півтори години, і ввечері додому — стільки ж. І справа навіть не в тому, що таку відстань треба долати. А ще й тому, що із собою додому Галина Василівна, як правило, несе кілограмів 15 чи й більше тих самих товарів широкого вжитку: ковбасу, консерви, крупи, олію, цукерки, а також пральний порошок тощо!
— Беру «кравчучку», складаю на неї коробки та й тягну її додому, — розповідає жінка. — Люди, до речі, охоче замовляють у мене ці товари. Їм зручно, бо до самісінького дому приношу. Та й продукти, скажу вам, у нас завжди свіженькі. Надзвичайно ковбаса смачна. Я майже щодня кілька палок її замовляю. А перед Великоднем аж сто палок ковбаси люди купили! Так що торгівля була жвава... Мені приємно йти до людей, розмовляти з ними. Знаєте, в селі кожен хоче уваги. Особливо хочуть спілкування під час карантину, бо все заборонено. Тому розмовляємо, вислуховую їх, і мені самій після тих розмов стає на душі легше. Звичайно, усіх карантинних заходів дотримуємося: маска, рукавички.
Добиратися до роботи і додому під час карантину стало набагато важче. Бо раніше хоч шкільним автобусом під’їжджати могла. А тепер діти не вчаться, то мушу ходити...
Попри всі труднощі, Галина Василівна велика оптимістка і справляється з роботою. Пишається своїми онуками, які часом допоможуть їй рознести газети по найближчих дворах. Тринадцятирічний Орест та дев’ятирічна Саша тішать бабусине любляче серце. Обидві дочки Галини Василівни — Таїса та Олеся — теж із сім’ями живуть у рідному селі. На жаль, два роки тому невиліковна хвороба забрала чоловіка. Тож вся увага й турбота Галини Василівни дістається дітям, онукам та 80-річній матері.
Вона усе встигає. Енергійна і привітна, прихильна до людей. Тому й люди відповідають їй взаємністю. І знають, що їхня поштарка завжди прийде вчасно.