Хто іще з журналістів- ветеранів Хмельниччини може похвалитись таким життєвим довголіттям, як Борис Людвигович Долинський, якому навесні виповнилося 95 років, і Тадеуш Адамович Михайловський, якому вже на підході 94. Вони обидва – з кістяка того старого, суто чоловічого колективу дунаєвецької районної газети «Ленінським шляхом», який під час їхньої роботи у 80-ті роки за вагомі творчі здобутки був відзначений Почесною грамотою і медаллю Президії Верховної Ради УРСР, зокрема, наклад газети досяг неймовірних 18 тисяч екземплярів (при чисельності населення району 80 тисяч). Отже, «їхня» районка була в кожному домі, кожній квартирі, кожній сім’ї.

Разом з тим, хто ще з журналістів-ветеранів Хмельниччини може похвалитися таким творчим довголіттям, як Борис Долинський і Тадеуш Михайловський? Перші газетні публікації за їхніми підписами з'явилися у місцевій пресі ще в далекі передвоєнні сорокові роки. Тоді ці два юні робсількори й гадки не мали, що ті дописи стануть своєрідними пророчими мітками у їхніх біографіях. Опісля війни кожен з них розпочав свій самостійний трудовий шлях: Борис Людвигович педагогом, а Тадеуш Адамович культпрацівником. Однак це був лише пошук їхнього справжнього місця у житті. На початку 50-х років журналістика першим покликала до себе Т. Михайловського. Коли він освоївся в професії, та настільки, що став редактором, відразу покликав у свій колектив Б. Долинського. І так вони протягом кількох десятиліть разом творили дунаєвецьку газету.
Вік дається взнаки. Тадеуш Адамович скаржиться на те, що писати йому стало важко, мовляв, і рука вже не така тверда, і думки в голові трохи плутаються. Але бажання творити, яке вже, по суті, у крові, бере верх над усіма обставинами. І для святкового до Дня журналіста номера районки Т. Михайловський подав свою статтю, в якій поділився спогадами, своїм багатющим газетярським досвідом з читачами і нинішнім поколінням журналістів. Донедавна писав і публікувався в газеті і Б. Долинський.
…Вранці 14 травня я зателефонував до Т. А. Михайловського, щоб вкотре за тиждень поцікавитися станом його здоров'я. Справа в тому, що 9 травня додому до нього, так само, як і до Б. Л. Долинського, приходив вітати з Днем Перемоги один районний високопосадовець, у якого наступного дня медики діагностували коронавірусну інфекцію. І обидва ветерани, як контактні особи, реально опинилися під загрозою інфікування. Що тоді пережили їхні рідні та друзі, можете самі уявити. П'ять днів очікування результатів тестів минали, як роки. «Не хочу бути похованим у целофановому мішку з хлоркою», – така думка найбільше гнітила Тадеуша Адамовича під час самоізоляції у власному житлі.
Так співпало, що мій дзвінок у квартирі Т. Михайловського пролунав відразу після дзвінка з чудовою новиною від медиків: тест на коронавірус дав негативний результат. Моя миттєва реакція на це повідомлення цілком співпала з настроєм мого співрозмовника, виразившись у спільних радісних вигуках «Ура». Додала ейфорії звістка, що і в Б. Долинського все гаразд зі здоров’ям.
Хіба це не той випадок, коли кажуть: народилися у сорочці. Переможці у минулій світовій війні іще раз здобули звитягу в нинішній світовій, незримій війні. Що ж, так і далі їм тримати. Й поруч іти до власних столітніх ювілеїв.