Марія Гнатівна ДАНЧУК прикипіла душею до улюбленого видання ще за часів, коли воно мало назву «Радянське Поділля». Розповідає, що не уявляє себе без книги чи газети – читає захоплено все життя.

Отож ми вирішили познайомитися із нашою давньою шанувальницею і навідалися у її господу в село Іванинці Летичівського району.
Марія Данчук народилася у 1941 році в Красносілці, що на Старосинявщині. «Ми страшенно набідувалися у воєнні роки, – зазначає вона. – Досить часто змушені були ховатися від фашистської навали». Батьки все життя пропрацювали в колгоспі, намагалися виховати доньку гідною людиною. У рідному селі минуло дитинство і юність Марії, та доля закинула її в село Іванинці Летичівського району, куди привіз її чоловік Микола після весілля. Як тільки ми заговорили про нього, пані Марія розплакалася. Чоловіка вже десять років немає (світла йому пам’ять), а біль й донині нестерпний. «Він був талановитим інженером, дуже доброю і порядною людиною, – згадує жінка. – Мав золоті руки – все в домі нагадує про нього».
Пані Марія – дуже скромна жінка, надзвичайно душевна та відкрита до людей. Майже все життя пропрацювала поваром, отож її страви пам’ятають і вихованці дитячого садочка, і школярі, працівники колгоспу. Пригадує, як потрібно було накривати на стіл два рази у їдальні для шістдесяти учнів, а потім швиденько везти обід в поле для вісімдесяти працівників колгоспу. Працювали, звісно ж, чітко та організовано, щоб ніхто не залишився голодним. А вправлялися із цією роботою лише два повари та одна помічниця для доставки.
Після виходу на пенсію жінка ще три роки працювала, після чого пішла на заслужений відпочинок. Із чоловіком тримали чималу господарку, тепер пані Марія потроху обробляє лише город.
Радіє приїзду синів Володі та Юрія, які проживають у Житомирі, та дев’ятьом онукам. Уже й правнуків дочекалася. Вона зізнається, що настільки любить дітей, що й до чужих ставиться завжди, як до рідних. У її материнському серці стільки любові й тепла, що вистачить на всіх. Лише б здоров’я Бог дав на довгії літа…