Зінаїду Кіндзерську не обминуло велике материнське щастя. Адже сини Сергій та Андрій — її радість та гордість, виправдали надії та сподівання. І це, мабуть, земна винагорода Зінаїді Григорівні за її материнську відданість, за самопожертву заради сім'ї.

Її життєву стежку легкою не назвеш. У шкільні роки захоплювалася спортом, проте несподівано для усіх обрала професію швачки. «Напевне, романтика підштовхнула до такого вибору, — зауважила Зінаїда Григорівна. — Мої однокласниці вирішили навчатися у профтехучилищі аж у Береговому, на Закарпатті, то і я до них приєдналася».
Закінчивши училище з відзнакою, повернулася у рідне місто Кам'янець-Подільський, працювала на швейній фабриці. Ще й занурилася у вир громадської роботи, бо її обрали секретарем комітету комсомолу. Тоді організація налічувала 280 робітників, однак зі своїми обов'язками легко справлялася. Їй, активістці, пророкували блискучу кар'єру, проте життя внесло свої корективи. Не роздумуючи, залишила рідне місто та поїхала з чоловіком Анатолієм, який закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут і отримав направлення на Івано-Франківщину у віддалене село Балинці Снятинського району.
Труднощі жінку не лякали. Бралася за будь-яку роботу, яку їй пропонували, — працювала і в дитсадку, і завідуючою бібліотекою, навіть кухарем у ресторані. Завжди знаходила час для маленьких Сергійка і Андрійка, які потребували маминої уваги та піклування.
Зінаїді Григорівні вкрай хотілося повернутися додому. І нарешті, через вісім років, Анатолію Казимировичу запропонували роботу на Хмельниччині, працював головним державним інспектором із заготівлі сільськогосподарської продукції у Теофіполі. А Зінаїда Григорівна опанувала ще одну професію — касира-контролера, влаштувавшись у робітничу їдальню. Без роботи жінка себе не мислила. І скрізь, де працювала вона, привітна і добросовісна, залишила добру згадку в серцях людей. Та ще встигла заочно закінчити Чернівецький технікум радянської торгівлі.
Чимало радісних та бентежних надій у життя подружжя додали сини. Батьки були втішені тим, що Сергій закінчив Сімферопольське вище військове політичне училище. Ці зворушливі миті випуску 1988 року залишилися на світлинах у сімейному альбомі. Проте розпад Радянського Союзу обернувся скороченням військових кадрів. Сергій не розгубився, знайшов справу свого життя, а нині очолює управління фонду соціального страхування України у Хмельницькій області.
Із замилуванням мати дивиться і на молодшого сина Андрія. Він не лише її радість, а й біль. Народився синочок абсолютно здоровим, але через лікарську помилку так і не став на ніжки. Батьки не змирилися з вироком долі, півсвіту об'їздили, шукаючи порятунок для Андрійка. Нескінченні обстеження та лікування у різних клініках, візити до знахарів були марними. Та все ж наперекір фатальним обставинам Андрій, з обмеженими фізичними можливостями, не скорився. Закінчивши Чернігівський юридичний технікум, свою трудову біографію розпочав у Теофіполі. Вже понад 18 років працює у Хмельницькому, в департаменті соціального захисту населення на посаді головного спеціаліста правового відділу. До речі, за юридичною консультацією до Андрія Анатолійовича часто звертаються і мої колеги.
Зінаїда Григорівна пишається тим, що завдяки синові спілкувалася з двома Президентами України — Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком.
— Хоча вони й різні, але приємні люди, — пригадала моя співрозмовниця. — І ці хвилини, звісно ж, хвилюючі, але для мене незабутні.
У Києві жінка побувала із сином тричі з гарної нагоди — коли Андрієві присвоїли звання «Заслужений працівник соціальної сфери» та як отримував державні нагороди — ордени «За заслуги» III ступеня та II ступеня.
Хоча Андрій упевнений — без батьків, які додали йому впевненості у свої сили, не підкорив би жодної висоти:
— На жаль, уже сім років тата, який був взірцем в усьому, з нами нема, тож мама іде по життю зі мною, проводжає і зустрічає мене з роботи...
Зінаїда Григорівна, енергійна і працелюбна, продовжує дбати про затишок в оселі, намагається свою родину здивувати смачною випічкою. Дітям, онукам у день народження випікає торт завжди смачний, але щоразу інший.
Зуміла прищепити синам любов до життя, до людей, навчила їх дарувати тепло свого серця ближнім. А в дітей -якраз трапилася нагода сказати матері про те, що відчувають повсякчас, низько вклонитися рідненькій матусі за турботу, незрадливу любов. Адже вона 24 червня святкувала своє 80-річчя.
— Подарувавши нам життя, вклала всі свої сили, свої знання, свої можливості, свою любов, щоб могли рухатися впевнено в цьому світі, успішно справлятися із найскладнішими справами, — вітаючи, сказали сини. — Твоя молитва завжди зігріває наші серця і оберігає нас. Прости за ті прикрощі, що траплялися на шляху нашого спілкування. Головне, що з кожним днем все більше й більше усвідомлюємо, як сильно тебе любимо, і вдячні долі за те, що наша мама — саме ти.
А ще діти присвятили Зінаїді Григорівні поетичні рядки:
Не сумуй, рідненька, що роки, як птиці,
І що спокій тобі, невсипущій, лиш сниться.
Ми з тобою завжди нерозлучні довіку,
Ти, як сонечко, ніжністю грієш домівку.
Тож спасибі за ласку душевну, як море.
Хай тебе обминають і біди, і горе.
Щоб здоров'я було, щоб жила, не тужила.
Ти найбільшого щастя в житті заслужила.
Нехай для тебе не згасає сонце, не віють в душу холоди,
Хай жито на столі і Бог на небі тебе завжди рятують від біди.
Вдячність дітей, їхні теплі, лагідні слова та турбота завжди хвилюють, зворушують і розчулюють. Це, мабуть, і є найвище материнське щастя.