Трапляється й таке: статусу учасника війни Анастасія Яківна Кожухівська із села Ставниця Летичівського району набула …під власне дев’яносторіччя. Аби жінка врешті отримала належне їй посвідчення, доклали зусиль голова Летичівської районної ради організації ветеранів України Галина Чекерда та староста села Ставниця Василь Свистун. Вони ініціювали створення відповідної комісії, яка на основі зібраних документів ухвалила справедливе рішення.

Анастасії Яківні довелося сповна сьорбнути пекла Другої світової, що назавжди зоставила у пам’яті страшні свої миттєвості. «Коли була окупація, щоб малу Настю не забрали в Німеччину, мати переписала їй документи про народження, — розповідає староста села Василь Свистун. — Батько загинув на війні, залишивши дружину з чотирма доньками і сином. Дев’ятирічним дівчам, разом із багатьма ровесниками, пішла “колінкувати в поля”. Так і збігло життя, на колгоспних ланах, на буряках, скиртувала солому, працювала на фермі… А ще знаходила сили і час на домашнє господарство. Народила двох дочок, тішиться чотирма внуками. Старша донька, на жаль, уже пішла у засвіти. Молодша, вийшовши на пенсію, забрала матір до себе. Також допомагає обходити стареньку соціальний працівник Наталія Дячук».
Чому ж лише через стільки років вдалося отримати посвідчення учасника війни? «Так сталося, що через господарські клопоти сім’я пізно подала документи, — констатує Василь Степанович. — Тепер цей важливий документ дасть змогу старенькій отримувати щорічну фінансову допомогу до 9 травня та доплату до пенсії в розмірі 10 відсотків. А вона в Анастасії Яківни скромна, бо замолоду всі свої трудодні записувала на матір, щоб та отримала від держави пенсію. Тоді не думала за себе, а за рідну неньку».
До слова, цей статус досить легко можуть отримати люди, які народилися до 31 грудня 1932 року. Для цього їм буде достатньо показів свідків. Для осіб, які молодші (народилися після 1 січня
1933 року), можна отримати статус учасника війни, якщо збереглися всі необхідні документи. Наразі в Летичівському районі проживає майже 500 учасників війни. «Вони бачили на власні очі багато горя, пережили чимало бід, важко працювали, — сумно зітхає Василь Свистун. — Тож заслуговують на величезну повагу. Шануймо їх та допомагаймо!».