Гостям, які зійшлися-з’їхалися, аби привітати її з власним новоріччям, найстарша жителька Хмельниччини Єфросинія ДЕМБІЦЬКА із Хмелівки Городоцького району неймовірно рада: щиро дякує за теплі вітання й гарні подарунки, привітно посміхається, жартує, щоправда, коли згадує минуле, підступні сльози навертаються на очі. Стільки ж бо довелося пережити-звідати, тяжко так нагаруватися. Ой як не солодко жилося, зізнається людина-епоха, свідок громадянської війни, репресій, голодоморів, Великої Вітчизняної, важкого повоєння, почасти «ні вдягнутися — ніц, ні їсти — нічого».

Єфросинія Дмитрівна й сама дивується, що дарував Всевишній стільки років, бо, запевняє, жодних секретів довголіття не знає, скільки пам’ятає себе — важко трудилася. Вона народилася у Хмелівці. Разом з п’ятьма братиками та сестричкою змалку привчені до праці. З дитинства гарувала на колгоспних полях, на фермах, біля свиней, телят. А прийде додому втомлена, та й… гайда на власні городи, господарство обходити, а ще діткам їсти дати, увагу приділити. «У сорок два роки помер батько, — розповідає 80-річна донька Галина Тодосівна, — мамі було стільки ж, як залишилася вдовою. Нелегко довелося підіймати на ноги дітей. Ненька народила нас семеро. Троє померли маленькими. А наймолодший брат Михайло пішов у засвіти сімнадцять літ тому. Досі ненька не може змиритися з його втратою. Я взагалі дивуюся, як вона змогла стільки витримати, як їй вдалося стільки прожити. Бо ж всього було. Хвалитися нічим. І з голоду пухла, а все їстівне нам, дітям, віддавала, і не відпочивала ніколи — за роботами світу Божого не бачила».
Проживає найстарша подолянка з 74-річним сином. Анатолій Тодосович і з чоловічими, й з жіночими роботами справляється, все вміє, все знає. Їсти неньці приготує, попере, прибере, на городі попорається. Донедавна тримали корову. Та що там казати, ще два роки назад Єфросинія Дмитрівна на городі сама господарювала, у сто сім ще кукурудзу теребила. Вона, Богу дякувати, й зараз непогано себе почуває, абсолютно свідома, усе-усе пам’ятає, все знає. «Керує мною, — жартує син. — Каже, що робити, а я слухаюся». «Мама не хвора, — долучається донька Галина, — вона просто стара. Погано чує, підводить зір, уже не слухаються ноги…». Галина Тодосівна проживає у сусідніх Матвійківцях. Раніше неньку провідувала частіше, зараз рідше — хворіє чоловік. Ще одна донька, 82-річна Марія Тодосівна, теж живе у Хмелівці, хоча на зиму діти її забирають до Хмельницького. Уже п’ятнадцять років ненька з сином перебувають на обслуговуванні територіального центру соціальної допомоги, отримують послуги соціальної допомоги вдома. Членом родини стала соціальна працівниця Раїса Гуляк , яка підсобляє усім і дуже любить бабусю.
Іменинниця володіє неабияким даром — викачує яйцями й молитвами усі недуги, протяги, переляки. Ще й досі звідусіль з’їжджаються за її допомогою. Щоднини, називаючи поіменно, молиться за найрідніших, а має четверо онуків, восьмеро правнуків, двоє праправнуків. «Кожного вона виглядає у гості, — каже донька, — кожному хоче копійку дати».
...Подарунками, квітами, солодощами й щирими побажаннями віншували найстаршу жительку області голова районної державної адміністрації Жанна Кордас, міський голова Василь Підлісний, завідувач відділення надання соціальної допомоги вдома Ірина Шевчук, в. о. старости села Валентина Хлівецька та голова райміськради ветеранів Любов Воротна. Доєдналися до вітань й «Подільські вісті».
…На подарованому гостями візочку щасливу іменинницю вивезли на подвір’я. Як же вона зраділа, на вулиці, каже, була давненько, бо не хочуть слухатися ноги, а ще одразу загадала синові: «Тепер завезеш мене на кладовище, хочу навідатися до Мішиної могили».
Як же вона, оця маленька тендітна бабуся, заряджає позитивом, скільки випромінює доброти, щедрості, справжньої людської простоти! Поспілкувавшись з нею, перестаєш дивуватися: як же їй вдалося дожити до ста восьми. Здавна ж бо відомо: життя дається всім, старість — обраним, а така глибока старість — особливим. Бачачи оту особливість, Господь й послав їй стільки літ. Тож з роси і води Вам, Єфросиніє Дмитрівно.