У кількаденному відрядженні на передовій увісімнадцяте побували волонтери обласного благодійного фонду «Патріоти України». Відвозили нашим захисникам ними ж замовлене, найнеобхідніше, зібране небайдужими подолянами, — теплий одяг, спорядження, продукти… Побаченими невтішними реаліями сходу (за кілька днів до підписання Мінських домовленостей) патріоти традиційно діляться з читачами «Подільських вістей».
Найголовніше, що «Патріоти України» на чолі з депутатом обласної ради, директором МСТ «Кооператор» Миколою Вороною таки втілили-виконали задумане — відправили на передову добротну швидку. «Volks-wagen T-5» пригнали з-за кордону. Транспорт в ідеальному стані, у Хмельницькому йому лише замінили шини й масло. Допомогли матеріально в придбанні автомобіля небайдужі мешканці Закарпаття.
Швидку в столиці вручили Галині Алмазовій, керівнику волонтерської служби екстреної меддопомоги. Бо ж саме її команда («Подільські вісті» про це писали) постійно, так би мовити, безвилазно, рятує життя на передовій. До слова, швидка, що зовсім недавно новенькою привезла Алмазова на передову, уже розбита-знищена бойовиками, сумно констатують волонтери.
З Києва «Патріоти України» подалися на схід. Кажуть, вперше, відколи їздять, тишею стріли Піски, хоч потрапили під снайперський, а затим і щільний «градовий» обстріл поблизу Авдіївки. Ледь встигли поскочуватися у колії, утворені військовою технікою… «Снаряди зі страшним свистом пролітали над нами і… вцілили у Авдіївський коксохімічний завод, — розповідає Борис Голодний. — Ми вже додому поверталися, а завод все ще горів». А з собою хлопці привезли осколок снаряда від «Града» з російським маркуванням, написом РФ і номером. Впав від них неподалік.
Група наших військових під Авдіївкою, розповідають волонтери, вже більше місяця тримає оборону. «Їм сказали, що мають бути тут два дні, — веде далі Борис. — Ні бліндажів, ні умов, ні можливості помитися… В ямах живуть. Техніка вся розбита. Ось, — показує фото, — привезені нами речі відразу по танках розносять — скласти нікуди. Благо, хоч перевдягнутися, перевзутися їм привезли, бо замурзані страшно — болото.
Найбільше вразили, — продовжує патріот, — гори трупів бойовиків довкруж аеропорту. Їх справді — дуже-дуже багато. Аж страшно. І морозів уже майже немає. Що буде далі? А ще скрізь повно порозкиданих (російських!) сухпайків. Ми навіть одну тушонку, заради цікавості, відкрили, — несмачна зовсім.
В одному з сіл надвечір бомбили так, — описує далі звідане чоловік, — пекло справжнісіньке. Вцілілих будинків усе менше. А в напівзруйнованому, величезному, знайшли кілька боргових розписок, про позики у 800-900 тисяч гривень».
…За тиждень наші хлопці підбили три установки «Град». Рахують-фіксують уже, надіються на обіцяну державою допомогу. Допоки ж суттєвою, реальною, відчутною є допомога волонтерів. Саме небайдужість простих українців зігріває, годує, і в прямому, й у переносному значеннях, вселяє віру нашим бійцям. «У ящику з сушенею, — показує фото Голодний, — знайшли конверт із п’ятьма тисячами гривень і підписом: «Для Правого сектору». Одна хмельницька пенсіонерка щоразу у день нашого від’їзду приносить два лотки яєць… Допомагають постійно Муталлимов Керим Гусейн, Віталій Бойчук, Красилівський СТ «Домашній хліб» і дуже багато інших підприємств і просто пересічних подолян. Особлива подяка меру Старокостянтинова Миколі Мельничуку, — веде далі Борис. — Керівництво працює тут злагоджено. Мало того, що сотню своїх хлопців повністю забезпечили, то ще й через наш фонд постійно передають відчутні передачі на передову, бушлати, теплі речі тощо».
Окрім зафотографованих сумних реалій, привезли волонтери й світлини подолян — наших хлопців, справжніх героїв, непоборних патріотів. «Там, на фронті, так багато наших земляків, — і з гордістю, і з сумом мовить Голодний, — і з Кам’янця, і з Красилова, і з Шепетівки, а з Городка, до прикладу, батько й син воюють: батько поблизу Донецького аеропорту, син — у Луганську, хмельничанин із позивним Абдула теж на війні з сином… А ось бачите, — чоловік збільшує на екрані комп’ютера фото, — Шип, він теж хмельничанин, єдиний мінер у районі аеропорту, сміливець, яких пошукати треба!». Нам ними всіма пишатися варто. І тими, хто на передовій, і тими, хто постійно возить туди передачі. Пишатися і допомагати. Бо війна — то наша спільна біда. Бо про Перемогу спільно молимося, мріємо.
Gismeteo 
