Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 560

Мандруючи селами Подільського краю, газета час від часу навідує своїх постійних читачів, котрі десятиліттями зберігають відданість нашому друкованому виданню. «Подільські вісті» приходять в оселі своїх палких прихильників не лише з дарунками, головне для часопису – почути живі історії, болі та тривоги, радісні, щасливі, іноді кумедні моменти, з яких складається наше життя. Для нашого часопису найцінніші новини – правда від землі, від людей, які свою долю міцно пов’язали з нелегкою працею, бо на їхніх трудових мозолях і нині тримається країна. Цього разу ми завітали у Коськів Шепетівського району до Євгенії ОМЕЛЬЧУК.

– Писали про мене «Подільські вісті». І неодноразово! – каже Євгенія Іванівна, привітно посміхаючись. Вперше – коли я була ще зовсім юною дівчиною, працювала на фермі дояркою. Навіть моє фото надрукували. З тих пір газету і передплачую.
Слухаючи розповідь Євгенії Іванівни про минуле, усвідомлюєш, що її життєва історія не була встелена м’якими килимами та білими рушниками.
– Я закінчила лише сім класів. Продовжувати навчання у школі не було можливості, мама – інвалід другої групи, брат – першої від народження. Тож треба було заробляти якусь копійку, допомагати сім’ї. Старша на вісім років сестра вийшла заміж – полишила рідний дім, у неї свої клопоти. Маму і брата доглядала я, до останнього їхнього подиху. Працювала на фермі, на рівні зі старшими. Так і «набігло» понад сорок три роки трудового стажу. Але ж пенсія за нашу важку працю – мізерна.
Ой, злетіли роки дуже швидко. Все частіше згадую тепер мого покійного чоловіка. Ми добре з ним жили, ладили. Бувало, після роботи сядемо удвох і перечитуємо районку та «Подільські вісті».

А тепер читаю сама, інколи разом з подружкою — моєю козою Машкою, — знову усміхається Євгенія Іванівна. — Разом переживаємо, щоб пошту не закрили в селі, бо за пенсією тоді доведеться їздити до Шепетівки. І як бути людям, які живуть у ще більш віддалених селах? Тоді хоч помирай, нам без листоноші ніяк. А в тих пластикових картках і банкоматах я нічого не розумію і думаю, що серед людей мого віку таких більшість. Мені й картку для виплат за пай дали, та все одно до віконечка в банку звертаюсь — видайте грошей, бо  в 76 років — що банкомат, що Інтернет — проблема.
Ваша газета стає розрадою для багатьох селян, в ній шукаємо і поради для себе. «Подільські вісті» — газета для людей і про людей. Спасибі вам за це.