Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 496

І так вже не один десяток років, а якщо точніше, то з 1964-го, тоді ще «Радянське Поділля» стало головною газетою в домі подружжя Гончарів. Культура читання була на високому рівні, розповідає Ганна Іванівна, тож виписували чимало газет і журналів. А тепер часи змінилися, молодь менше читає, проте традиції передплатити улюблений часопис – уже не зрадиш, бо за плечима стільки років міцної дружби – цілі папки вирізок «Цілителя», «Доброї страви» та інших добірок.

Ганна Гончар народилася в селі Гречана, що на Старосинявщині, в багатодітній сім’ї сільських трударів-колгоспників. Мати працювала в ланці, а батько був призваний на фронт, після чого отримав ІІ групу інвалідності. Проте війна геть підірвала його здоров’я і в сорокарічному віці його не стало. А діти росли тим часом, дорослішали й шукали кожен свою життєву стежину…
Після закінчення семирічки Ганна Іванівна продовжила навчання у восьмому та дев’ятому класах у Пасічній. Потім, здобувши фах агронома, за направленням поїхала на Віньковеччину, де працювала головним агрономом. Далі вийшла заміж, народила двох дітей. Загалом, пригадує співрозмовниця, на Віньковеччині вони прожили з чоловіком немало-небагато – двадцять шість років. А згодом був переїзд на Хмельниччину, де чоловікові запропонували посаду старшого агронома в «Хмельницькоблплодоовочпромі», а Ганна Іванівна влаштувалася на роботу в обласне управління хлібопродуктів, де працювала аж до виходу на пенсію.
На заслуженому відпочинку жінка продовжує трудитися, щоправда, вже вдома – порається на городі, впорядковує квітник, займається хатніми справами. Та у вільну хвилинку бере свіжу пресу до рук, адже без читання не уявляє свого дня. А тим часом уже й правнучки кличуть. Як же ж не забавити їх – свою втіху й радість.