Його ім’я назавжди вписане в історію Хмельниччини. Минатимуть роки, зростатимуть все нові покоління, а Дмитро Гаврилович Литовка залишатиметься зразком справжньої самовідданості праці, зразком мудрого господаря, людини з великим серцем. Сьогодні йому згадується чимало епізодів з минулого, адже дев’яносто літ – це дорога, на якій довелося багато чого пізнати. Долав неймовірні труднощі та щиро радів успіхам, був щасливий здобутками і серце краялося болем за втратами… І все ж у кожній життєвій ситуації він виявляв величезну людяність, якою захоплюються всі, кому довелося спілкуватися з Дмитром Гавриловичем.
Часто він думає, як би склалося його життя, якби в 1944-ому не загинув батько. Йому ж так не вистачало батьківських порад, настанов, коли стояв на початку самостійного шляху. А подорослішати Дмитрові довелося рано. Працював на рівні з дорослими, і його дитинство промайнуло непоміченим. Попри все він хотів навчатися, тож одразу по закінченні середньої школи вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. А згодом Дмитру Литовці випало знайомство з Поділлям. Для уродженця Кіровоградщини перше місце роботи – у Самчиківському племрадгоспі на Старокостянтинівщині – несло свої відкриття. Нові обличчя, нові обов’язки. Він з головою поринув у роботу, і саме Самчики, як з’ясувалося пізніше, стали своєрідним трампліном його кар’єрних злетів.
Помітивши відповідального та наполегливого спеціаліста, Дмитра Литовку запрошують згодом на партійну роботу. Посада голови Старокостянтинівського райвиконкому допомогла розкрити його талант керівника й організатора. Саме тоді в місті зводилися заводи, заклади освіти, культури, соціальної сфери.
Здається, його енергії вистачало на кількох людей, а в скрупульозності мало хто з керівників міг змагатися з Литовкою. Такі – завжди на виду і завжди затребувані на найвідповідальніших посадах. Дмитрові Гавриловичу Литовці довірили керівництво одним із кращих районів області – Чемеровецьким. Вже після року на посаді першого секретаря райкому партії господарства Чемеровеччини зібрали рекордні врожаї зерна. Багатьох сільгоспвиробників відзначили державними нагородами. Великою подією для всього району стала газифікація населених пунктів.
Він з особливою теплотою згадує чемерівчан – Михайла Меденця, голову райвиконкому, Леоніда Скринчука, Героя Соціалістичної Праці, голову колгоспу «Україна», Володимира Думанського, начальника районного сільгоспуправління, Михайла Шаповала, Героя України, керівника господарства в селі Летава, Дмитра Чаплина, Віктора Шумеляка, Никанора Фесуна – працівників агропромислового комплексу. Та й, зрештою, багатьох-багатьох інших добросовісних трударів, завдяки яким Чемеровецький район шість разів ставав переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. За великі здобутки на трудовому шляху й сам Дмитро Гаврилович Литовка був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями, серед яких і «За трудову доблесть».
Господарський хист, порядність і справедливість, якими наділений Дмитро Гаврилович, стали надійними союзниками, коли довелося обійняти посаду першого заступника голови Хмельницького облвиконкому, очільника агропромислового комплексу області.
Він не соромиться дивитися в очі людям, адже усе своє життя присвятив рідним його серцю подолянам.
Напередодні такого поважного ювілею Дмитро Гаврилович вкотре переглядає сімейний альбом, де старанно вивів буквами «Роде мій красний, роде мій прекрасний». Тут світлини незабутньої дружини, з якою прожили в парі 60 щасливих літ. І всі роки без неї він відчуває невимовну тугу.
Звеселяють його серце четверо онуків, яких подарували донька Лариса та син Олександр, п’ятеро правнуків – чи не найкращий дарунок долі.
Зустріти 90-річний ювілей Дмитро Гаврилович бажає й усім його друзям, знайомим із обласної ветеранської організації. «Кожен день – неповторний, – каже він, – тому прожити його треба недаремно».
Найтепліші побажання шлють ювіляру колишні колеги, друзі, ветерани, усі, для кого ім’я Дмитра Литовки навіює добрі спогади. Усіляких гараздів зичать і «Подільські вісті».
Gismeteo 
