Ступивши на подвір’я Володимира Романюка, мимоволі згадуєш поетичні рядки: «У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград – красиве і корисне…»

Будинок буквально потопає у трояндах, а над алеєю звисають соковиті грона сонячних ягід. Тішать око айстри і цінії, а також 14 вуликів із невгамовними бджолами. Буяють на клумбах оранжеві чорнобривці.
Біля сараю гордовито походжають заклопотані кури, в хліві рохкають свинки, а у вольєрах жують траву милі кролики. На городі щедрий урожай трудоємких у вирощуванні – помідорів, капусти, полуниць, огірків, перцю і картоплі. Справжній гімн невтомній праці й любові до всього живого!
Господарю вже 81 рік. Якщо він спроможний на таку трудову звитягу в поважному віці, то можна тільки уявити, на що був здатен у молодості! Давати раду йому допомагають син Сергій, невістка Галина та онук Роман.
– Вгадайте, що це за рослина? – лукаво запитує Володимир Сергійович, показуючи на кущ, схожий на бобову культуру.
– Мабуть, соя? – пробую пройти тестування з аграрної ерудиції.
– Це арахіс, – сміється Володимир Сергійович, – кому не показував, ніхто не вгадав. Відколи на Поділлі потепліло, в наших краях починають призвичаюватися і екзотичні рослини.
Кращі роки свого життя Володимир Романюк віддав славнозвісній агрофірмі «Україна». Працював тут головним бухгалтером і головою правління. З вдячністю згадує свого наставника, двічі Героя Соціалістичної Праці Григорія Ткачука. В нього вчився і набирався досвіду. Пишається, що він виявляв до нього довір’я.
На пропозицію Володимира Сергійовича у Лісоводах висадили 6 тисяч кущів троянд.

— У 1987 році Григорій Ткачук занедужав і покликав мене та керівників району до себе в лікарню, — згадує Володимир Романюк. — У їхній присутності сказав: «Скликай збори і приймай із моїх рук благословення на керівництво господарством. Після його смерті я був головою правління майже п’ять років. Побудував овочесховище, плодоконсервний завод, житловий будинок на 24 квартири, два магазини, літній табір для худоби, спорудив два корівники, добився газифікації села, придбав 500 голів ВРХ племінної худоби та зробив багато інших добрих справ. Потім ще
12 років працював головним бухгалтером Городоцького цукрового заводу».
З усіх нагород і звань Володимир Сергійович найбільше гордиться званням «Заслуженого працівника освіти». Йому дали його за будівництво Палацу піонерів у Лісоводах.
На своєму довгому життєвому шляху Володимир Романюк приятелював з нашим часописом. Подружився з ним ще студентом у далекому 1963 році. Каже:
«Були позитивні публікації, а були й критичні, — але я не тримаю у серці зла, а передплачую газету, бо вона робить корисну справу. Розповідає про життя області й підтримує людей. Особливо ветеранів праці, які сьогодні фактично кинуті напризволяще.
В Лісоводи приїздило чимало керівників України. На розмову з нинішнім Президентом України Володимиром Зеленським поїхав у Сатанів. І то не заради озвучення власних проблем, а в інтересах громади і держави.
 Він був у школі, поговорив з дітьми і викладачами. Потім зустрівся з сельчанами, — згадує Володимир Романюк про свого тезку. — Я розповів йому, що колись Городоцький район вважався одним з кращих на Хмельниччині. Тут працювало три цукрових і три плодоконсервних підприємства, верстатобудівний, дослідно-експериментальний і молококонсервний заводи. Деякі з них не діють, а інші взагалі припинили своє існування.
Агрофірму «Україна» знали не тільки в державі, а й за кордоном. Нині про це залишились тільки спогади. Люди поскаржилися, що в Лісоводах п’ятиповерхову лікарню, де раніше навіть робили операції, тепер перетворили в звичайну амбулаторію. Президент дав своїм помічникам розпорядження з усім розібратися. Особисто в мене склалося враження, що він хоче зробити щось добре».
Активна громадянська позиція, вміння та бажання господарювати, мудрість і розважливість. Читачем із такими людськими якостями і славною біографією можна тільки пишатися!