Степана Семенюка та його сім’ю ми вже давно вважаємо нашою редакційною родиною. Не раз – не два наші журналістські відрядження вели в село Кульчини на Красилівщині, до надзвичайно привітних господарів, до їх затишної оселі. Бо тут завжди можна насолодитися приємною розмовою і знайти тему для газетного матеріалу.

Вийшовши на пенсію після служби в міліції, Степан Семенович одразу знайшов для себе заняття – бджільництво. Один за одним в його домашньому саду розмістилися майже сто вуликів. І тепер чимало людей знають особливий смак меду від Степана Семенюка.
Природна допитливість, величезне бажання пізнавати світ, відкривати його таємниці привели пенсіонера до вивчення народної медицини, вивчення цілющих властивостей рослин. Роки кропіткої праці з матеріалами, спілкування з лікарями-професіоналами допомогли Степану Семеновичу осягнути цей складний напрям, стати не лише порадником у лікуванні багатьох захворювань, а й на основі трав, продуктів бджільництва готувати цілющі настоянки. Сьогодні односельці несуть у дім Семенюка зібрані лікарські трави, знаючи, що комусь вони знадобляться, що підуть на користь людині, яка шукає допомоги. Проте Степан Семенович переконаний, що кожну добру справу треба супроводжувати вірою, щирою молитвою, у яких закладена велика сила.
Це переконання й підштовхнуло його до того, аби на подвір’ї зробити капличку, розмістити ікони, які, знову-таки, принесли односельці, та дарували ті, хто у цьому затишному куточку відчув душевне полегшення.
Коло його особистих занять і далі розширилося, коли Степану Семеновичу Семенюку запропонували очолити районну ветеранську організацію, з тим, щоб вивчати запити ветеранів, відстоювати їхні інтереси, допомагати. Нині він порушує важливі для ветеранів питання в службі соціального захисту, озвучує їх в міській раді. І це дає позитивні результати.
Та якось на одній із зустрічей торкнулися теми козацтва. І він відчув потребу відкрити її для себе. Не дивно, що для людини, котра не зупиняється на половині шляху, в якої народжуються все нові ідеї, з’явилося бажання створити у Кульчинах козацьку організацію, яка б наповнила життя його земляків новим змістом.
– У мене з’явилася ціль. Хочу, щоб сільська молодь, мої односельці знайшли заняття до душі, могли реалізувати свої таланти, а не губити життя оковитою, не знаючи, куди себе подіти, – розповідає Степан Семенович. – Я поспілкувався з керівництвом громадської організації «Подільська Січ» в Хмельницькому, з Красилівським міським головою Нілою Островською і разом почали вирішувати, як втілити цей задум.
Одному – двом з цим не справитися, і я щасливий, що знайшов стільки однодумців, людей, готових приєднатися, допомогти.
А першою, хто підтримав Степана Семеновича, розділив навпіл клопоти такого рішення, була дружина Ольга Василівна. Багаторічний працівник культури, у цій ідеї вона одразу побачила можливість для реалізації свого досвіду, свого таланту, бо стан сільської культури і на пенсії не дає їй спокою.
До Семенюків долучився й Олександр Процюк, інші жителі села. Зрештою, не лише Кульчинів, адже в задумі – створити в Красилівському районі козацький полк імені Петра Сагайдачного.
– У кожному селі є досить активні, добросовісні люди, є отой козацький дух, і я впевнений, що нам все вдасться. Бо в Кульчинах уже почався рух, – додає Степан Семенович.
Рух почався з вибору приміщення. У селі є кілька покинутих занедбаних будівель, які давно не використовувалися. З якої ж можна зробити культурний центр? Зважували всі «за» і «проти», вели перемовини з керівниками і врешті визначилися, що створюватимуть його на другому поверсі колишнього універмагу, площа якого підходить для облаштування спортивного та клубного залів.
Насамперед активісти вивезли мотоблоком кілька причепів сміття. Домовилися про підведення електропостачання. Підприємець з Красилова Олег Білявець зобов’язався сім старих трухлявих вікон замінити на металопластикові. Ніла Островська, керівник міської ОТГ, вирішує питання із забезпеченням спортінвентарем, глядацькими кріслами і так далі.
– Хоч ще тривають ремонтні, організаційні роботи, ми вже почали репетиції. Створюємо козацький хор. П’ятеро старшокласників вже займаються бойовим гопаком, – розповідає Ольга Семенюк. – Мені приємно, що молодь виявляє зацікавленість і на День українського козацтва ми урочисто будемо посвячувати в козаки багатьох місцевих жителів різного віку.
– Запланували, що створимо екологічний козацький осередок, будуть загони охорони громадського порядку. Будуть організовуватися цікаві зустрічі, концерти, спортивні змагання, – додає Степан Семенюк. – Мене хвилює те, що багато дітей сьогодні бачать своє майбутнє за кордоном. А хто ж працюватиме на своїй землі, хто тут буде дбати за своїх батьків, буде ростити своїх дітей? Ми просто зобов’язані прищепити нинішнім поколінням молоді любов до свого краю. Ось такими реальними справами.
На завершення сімдесятилітній Степан Семенович поділився своєю мрією:
– Хочу, щоб ідея, яку пов’язуємо з громадською організацією подільського козацтва, не згасла. Щоб ініціатива людей мала підтримку. Щоб, стоячи перед будівлею, де буде козацький центр, завжди відчувалося, що там вирує життя.