До 90-річчя від дня народження Дмитра Євгеновича Бабляка, засновника і організатора міжобласного кардіохірургічного центру, доктора медичних наук, професора кафедри шпитальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

Щедра і благодатна Подільська земля була колискою для багатьох визначних постатей у різних сферах людської діяльності. Мені близькою є галузь охорони здоров’я, тому хотів би згадати і віддати шану окремим особистостям з когорти медиків, яких народило Поділля. Подільська земля дала життя двом ректорам медичних інститутів – Олексію Юхимцю, ректору Чернівецького державного медичного інституту (нині Буковинський медичний університет), який народився на Шепетівщині, та Євгену Нейку, академіку АМН – ректору Івано-Франківського медичного університету, уродженцю Смотрича. Поділля – батьківщина Нестора Максимовича Максимовича-Амбодіка, котрий увійшов в історію медицини, як один з основоположників акушерства, педіатрії і фармакогнозії в Російській імперії, визначними заслугами якого є розвиток внутрішньої медицини в цілому, а також вченого-енциклопедиста, просвітителя, творця вітчизняної медичної термінології. Нестор Максимович – уродженець Красилова.
На Поділлі народився засновник внутрішньої медицини в Україні Феофіл Яновський, чиїм іменем названий Науково-дослідний інститут пульмонології і фтизіатрії в Києві.
Дунаєвеччина дала життя видатному кардіохірургу сучасності Дмитру Євгеновичу Бабляку. Він народився 27 вересня 1930 року в Кам´янці-Подільському в сім´ї агронома. Під час Великої Вітчизняної війни будинок, в якому жила родина, зруйнували. В пошуках житла батьки з дітьми (у Дмитра була сестра Жанна) переїхали у село Великий Жванчик Дунаєвецького району. Тут він продовжив навчання у 8-річній школі. Середню освіту отримав у Миньківцях. У 1949 році після закінчення середньої школи Дмитро успішно вступив до Вінницького медичного інституту ім. Пирогова. Закінчивши з відзнакою інститут в 1955 році, отримав направлення на роботу хірургом в Тургайську районну лікарню Кустанайської області Казахстану. Місцеве керівництво за хорошу лікарську підготовку та сумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків призначає Дмитра Євгеновича завідувачем Тургайського райздороввідділу. У подальшому його переводять на посаду ординатора хірургічного відділення Кустанайської обласної лікарні.
Після трьох років праці в Казахстані повертається на Хмельниччину, де його призначають на посаду завідувача онкодиспансерного відділення Дунаєвецької ЦРЛ, тут він працює протягом трьох років. Жага до знань та самоудосконалення приводить його в аспірантуру при кафедрі хірургії Київського інституту удосконалення лікарів, де Дмитро Євгенович вперше знайомиться з Миколою Амосовим, стає його улюбленим учнем, а згодом і співробітником.
У 1965 році сталася суттєва переміна в житті Дмитра Бабляка – його запрошує на роботу до Львівського медичного інституту ректор, професор М. В. Даниленко. Дмитро Євгенович працює асистентом кафедри торакальної хірургії і анестезіології, успішно захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук. Згодом стає доцентом цієї кафедри. Невдовзі за ініціативи Дмитра Євгеновича і його безпосередньої участі на кафедрі впроваджується новий вид оперативного втручання, необхідний для порятунку життя новонароджених дітей з вадою, що називається атрезія (непрохідність) стравоходу.
В 1970 році разом з професором Даниленком Дмитро Євгенович видає монографію «Хірургічне лікування мітрального стенозу», яка відзначена дипломом Міністерства охорони здоров’я Радянського Союзу як краща медична книга.
У 1974 році Бабляк захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук. А через чотири роки ВАК присвоює Дмитру Євгеновичу звання професора. Спостереження за віддаленими результатами здоров’я хворих, прооперованих з приводу мітрального стенозу, дозволило зробити висновок, що така операція може суттєво продовжити життя хворих. Якщо пацієнти центральних та східних областей України мали можливість звернутися в кардіохірургічні клініки, то хворі з вадами серця з західного регіону такої можливості не мали. Тому МОЗ України приймає рішення створити міжобласний центр Серцево-судинної хірургії у Львові. В 1987 році наказом МОЗ Дмитро Бабляк призначається керівником цього центру.
Дмитро Євгенович, без перебільшення, був хірургом-віртуозом, що дозволяло успішно передавати методику хірургічного втручання з приводу вад серця своїм колегам.
Популярністю у студентів університету та лікарів, які підвищували свій професійний рівень на факультеті післядипломної освіти, користувалися його лекції, бо Дмитро Євгенович мав неперевершений педагогічний дар. Він опублікував понад 200 наукових праць, в тому числі 2 монографії. Його знали, високо цінували і поважали не тільки в Україні, але й ряді зарубіжних держав, зокрема в країнах ЄС, США, де він неодноразово виступав з науковими доповідями, беручи участь у міжнародних конгресах кардіохірургів. У 2000 році йому присвоєно звання Лауреата державної премії України в галузі науки і техніки.
Його успіхам, певною мірою, сприяла кохана дружина Ірина Миколаївна, яка, попри власну зайнятість (вона працювала викладачем у Львівському коледжі декоративного та ужиткового мистецтва), створювала домашній затишок та позитивні емоції. Вона народила двох синів – Сергія та Олександра, які стали продовжувачами справи батька. Сергій Дмитрович – лікар кардіолог у Львівській обласній лікарні, кандидат медичних наук, асистент кафедри терапії. Його заняття з студентами викликають у них захоплення.
Олександр Дмитрович – український кардіохірург, доктор медичних наук, керівник центру кардіохірургічної допомоги медичної мережі «Добробут» (Київ), експерт МОЗ України за спеціальністю «Кардіологія. Хірургія серця та магістральних судин», член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів та Міжнародного товариства мініінвазивної кардіоторакальної хірургії, автор методики «Мініінвазивного багатосудинного коронарного шунтування в умовах передньої мініторакотомії». Методика, запропонована Олександром Дмитровичем, визнана у світі. З доповіддю про суть цієї методики та її хірургічного впровадження він виступив на міжнародному конгресі кардіохірургів у США в червні 2019 року. Становленню Олександра Дмитровича високопрофесійним кардіохірургом сприяло стажування в центрах кардіохірургії світового рівня, зокрема в Австралії, Англії та Польщі.
Понад 50 років свого життя Дмитро Євгенович присвятив охороні здоров’я людей і досягнув в цьому визначних результатів як в аспекті професіоналізму, так і людяності, здобувши повагу і шану тисяч пацієнтів, колег та усіх, хто його знав.
У 2008 році відійшов у вічність видатний лікар- кардіохірург, гордість Поділля, Галичини та України загалом. Нехай пам’яттю про нього будуть численні добрі справи, які він здійснив для людей протягом свого професійного життя. Не сумуймо, що його немає серед нас, а радіймо з того, що він був.