— Велика сім’я — великі турботи, але й значно більша радість, — каже Валентина Кулагіна, мати, яка народила та виховала шестеро дітей. Вони стали її опорою, її найсвітлішою надією, її гордістю.

Вже й коли наговорилися вдосталь, згадуючи життєві історії, які характеризують її дітей як трудолюбивих, порядних, щирих людей, а за кілька днів Валентина Вікторівна телефонує, мовляв, забула згадати ще й таке… Материнська любов, яка, здається, вихлюпується у кожному слові, коли розповідає про своїх вже дорослих дітей, і справді не має меж.
Валентина народилася в невеличкому селі Гречана Волочиського району. І по закінченні школи поїхала з рідного дому в далеку Брянську область Росії, де розпочала навчання в сільськогосподарському технікумі. Там і зустріла свою долю, там разом з чоловіком розпочали своє спільне сімейне життя. У далекому краю народилися три донечки. Та після аварії на Чорнобильській АЕС Брянщина потрапила в зону відчуження, і молода сім’я переїхала до батьків, на Волочищину. Незадовго в Соломній купили хату і почали господарювати самостійно. Обоє працювали в місцевому господарстві ветеринарами.
І ще тричі прилітав лелека до оселі Кулагіних, подарувавши їм двох синів і донечку.
— Важко було, бо хотіли, аби наші діти не були обділені, щоб, як і інші, мали хороший одяг, взуття, шкільне приладдя.
Чоловік, на жаль, вже покійний, завжди говорив, що діти повинні навчатися, здобути хорошу освіту, бо професія дасть можливість заробити собі на хліб, — розповідає Валентина Вікторівна. — І як ми тішилися, що Оксана закінчила медичне училище, зараз вона завідує ФАПом у Гречаній. Оленочка — заввиробництвом в одному з кафе Хмельницького. Люда — фінансист у банку, а Сергій, як і ми, його батьки, ветеринарний лікар, працює в компанії «VITAGRO». Марина закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний університет, а наймолодший Володя — аграрну академію, працює лінійним агрономом.
 Про синів моїх, ніхто поганого слова не скаже, бо і турботливі, і людяні, завжди готові допомогти кожному, хто звертається.
Дівчата — господині хороші. Смачнішого борщу, як Оксана, мені здається, ніхто не зварить. У Марини такі торти виходять — просто кулінарні шедеври. А Люда дуже квіти любить, що новенького побачить, привозить, щоб висадити біля хати.
Уся наша сім’я дуже любить квіти, — продовжує Валентина Вікторівна, — тому й квітник біля хати чималенький.Ми хочемо, щоб довкола було більше краси, яку можемо створити своїми руками.
Коли мені вручали медаль «Мати-героїня», я подумки подякувала своїм дітям за те, що вони виправдали наші батьківські сподівання, за те, що додають мені сил, що турбуються про мене, що мама для них — і справді любима, дорога.