Три пари наречених, три церемонії одруження, шість закоханих сердець б’ються в унісон, весільний вальс закружляв три новостворені сім’ї — краса неймовірна! А наречені — рідні сестри. Так не буває, скажете ви? А в Старокостянтинові було! Подружжя Фурсових в один день простелило весільні рушнички трьом донькам. Старшим. Всього ж у цій напрочуд дружній чудовій родині семеро дітей, наймолодшенькому — Агапіту — ще й чотирьох немає.
За Божим благословенням — вінчатися — молодята, наслідуючи батьківський приклад, їздили до Почаєва. Весілля ж святкували у рідному місті.
Про, без перебільшення, ексклюзивне свято і шляхи, що до нього привели, розповіли «Подільським вістям» старші із молодят Олена та Андрій. З іншими зустрітися не вдалося — одні у Києві, інші — в Одесі.
Сестри, з золотими медалями закінчивши (кожна свого часу, дівчата — не ровесниці) Cтарокостянтинiвський ліцей, пішли різними стежками. Олена закінчила Київський медичний інститут імені Богомольця, стала педіатром, зараз проходить інтернатуру в Хмельницькій обласній дитячій лікарні. Настя, здобувши спеціальність геолога у столичному університеті Шевченка, вчиться в аспiрантурі й працює в інституті геології. Катя — студентка-третьокурсниця Одеської юридичної академії.
…Найпершими познайомилися наймолодші — Катя з Олександром. В Одесі. Зате Настя першою познайомила свого нареченого з батьками. А ось Олена з Андрієм, найпізніше зустрівшись, всіх випередили із заявою до рацсу.
Знайомству двох пар — Насті з Олегом й Олени з Андрієм — передував, не повірите, …собака. «Настя їхала від батьків додому, а живе вона у передмісті Києва, — сміючись розповідає Олена. — Вийшла з метро. Аж раптом на неї наскочив собака, німецька вівчарка… Порвав колготки, налякав добряче, настрій повністю зіпсував. «Чим вам допомогти?» — зніяковіло-винувато запитав симпатичний власник собаки. «Через вас я спізнилася на останню маршрутку», — розгнівано кинула у відповідь. Він запропонував їй піти до нього на каву. Вона, звісно, відмовилася. Ну, хто б пішов додому до незнайомого хлопця? Тоді він, як справжній джентльмен, залишився з нею. До третьої ночі прохолодного травня нові знайомі чекали першої електрички. …А за місяць Олег уже запропонував Насті стати його дружиною, — веде далі Олена. — У серпні вони приїхали до нас у Старокостянтинів. Привіз їх найкращий Олегів друг — Андрій. Як тільки його побачила — серце, як мовиться, в п’ятки, хоч завжди мене всі називали самозакоханою принцесою й дорікали за перебірливість й непідступність, я ж просто відповідала: ще свого не зустріла». «Це було кохання з першого погляду, я одразу зрозумів, що Олена — та, єдина, яка потрібна для життя», — зізнається Андрій.
Та якось стосунки не складалися, спільної мови не знаходили... За два дні гості поїхали. «Значить, помилилася, не моє», — підсумувала для себе Олена. А Андрій того ж дня подзвонив: «Можна повернуся? Картоплю допоможу копати». — «Приїзди», — відповіла. На город, звісно, батьки не пустили, розповідають молодята. Тож обрали іншу програму: кіно, театри, ресторани, екскурсії, прогулянки. Андрій став першим, хто виграв у Олени в боулінг — а грає вона досконало. «Ми з ним при свічках ліпили вареники, бо тоді відключали світло, — сміється дівчина. — А їх треба знаєте скільки — сім’я ж то велика. Малеча наша (молодші братики й сестричка — авт.) так до нього прив’язалися! А мама здивувалася, що за кілька днів, здавалося б, чужий хлопець став для батьків, як рідний син».
Погостював Андрій п’ять днів. Та змушений був їхати до Москви: робота вимагає від інженера-будівельника тривалих відряджень. А через три дні запросив до себе Олену. «Я вагалася, довго зважувала всі “за” і “проти”, але коли мої консервативних поглядів мама з татом наполягли, щоб таки їхала, зрозуміла: батьки дурного не порадять, — мовить щиро. За короткий час, проведений разом у російській столиці, остаточно зрозуміла: Андрій — якраз той, кого чекала».
…За родинним різдвяним столом, оскільки всі дочки з’їхалися до рідного гнізда вже з нареченими, вирішили зіграти три весілля одночасно. Щоправда, часу на приготування залишалося обмаль — вінчання призначили на 13 лютого, це була, до речі, п’ятниця. Тож готувалися авральними темпами. Плаття наречені однакові не планували, бо й вони зовсім не схожі одна на одну, проте тон-відтінок встановили — «айворі». Наречені обрали темно-сині костюми…
О п’ятій ранку великим автобусом весілля вирушило до Почаєва. У тамтешньому храмі свого часу вінчалися батьки дівчат, тож хочеться молодим, аби й їхні сім’ї були такими ж міцними, дружними, взірцевими. «Всю ніч не спали, поки підготували все, зачіски самі одна одній робили, це вже наступного дня перукарку запрошували, — розповідає Олена. — Вінчання було дуже гарним! У ту мить так яскраво засвітило сонечко, так гарно переливалося на білому снігу його проміння. Як на замовлення. А в храмі яка атмосфера! Ми вінчалися не всі разом, а окремо: за старшинством. Бо ж Божа благодать кожній сім’ї окремо даруватися має. Першими з’єднали свої серця перед Всевишнім… Андрієві батьки».
Наступного дня були розпис, святкування. «Всі гості, хоч запрошеним з нашої сторони довелося непереливки — на три весілля одразу довелося витратитися, стверджували, що такого дивовижного, гарного весілля ще не бачили», — продовжує Олена. Та про подібні й не чули, не те, що не бачили. А традиційний танець тещі уявляєте? Не з зятем — з зятями…
Родзинкою свята стали сюрпризи, підготовлені сестрами своїм обранцям: кожна з них співала пісню. Взагалі вся родина у Фурсових — співоча, а дівчата у міжнародних співочо-танцювальних конкурсах постійно участь брали.
…Три короваї, потрійне «Гірко!», на три помножене батьківське благословення, краса у кубі… Беззаперечний символ того, що бурштинове весілля неодмінно через багато десятиліть відсвяткують знову — разом, ексклюзивно.
Gismeteo 
