За своє життя мені пощастило побувати в багатьох куточках колишнього Радянського Союзу, а рідну Україну об’їздив, як кажуть, уздовж і упоперек. Кожна місцина по-своєму красива й приваблива. Проте чомусь Подільський  край завжди залишав неповторні враження, причому – на довгі роки. Тепер, вже з висоти прожитих років, розумію, чим подобається мені ваша земля. Звісно, насамперед  людьми –  чемними, щирими, а головне – дуже доброзичливими... Доля зводила, у різні часи, з багатьма подолянами: під час навчання, викладацької роботи в технікумі землевпорядкування Житомирського агроуніверситету.

Ніколи не зітреться в пам’яті й перша лекція на факультеті журналістики, яку провів декан, професор Д. М. Прилюк – наш незабутній земляк. Справжній майстер пера, фронтовик, наставник тисяч українських журналістів – людина справді з великої літери. Він вирізнявся особливим тактом у спілкуванні, говорив спокійно, лагідно, і водночас – дуже переконливо... Таке не забувається.
У Хмельницькому ми вперше побували сім’єю років п’ятнадцять тому, на весіллі племінниці моєї дружини. О, яке то було весілля! Звісно, дуже щедрий стіл, а головне така невимушена, тепла атмосфера, неповторні троїсті музики, цікаві жарти й така сильна, сказав би – сонячна енергетика, що хотілося побувати на цій благословенній землі знову і знову.
На щастя, така нагода трапилася в останні вересневі дні, коли зібралися цього разу до Шепетівки. Це – найближчий від нас – всього 63 кілометри – райцентр Хмельницької області.
Та вже на під’їзді до межі дещо неприємно вразив знак “Хмельницька область”, який давно проситься пофарбувати.
Шепетівка, як завше, радує своїми широкими вулицями, проспектами, а ще – добрими, дуже чуйними людьми. Вказали на найбільший оптимальний шлях проїзду до потрібного місця призначення. У магазині (поблизу залізничного вокзалу) запропонували дуже смачну копчену ковбасу з обласного центру. До речі, наш молодший син Олександр, побачивши будівлю Шепетівського вокзалу, вигукнув: “Який красивий, нам би такий у Новограді...”
Там же, неподалік вокзалу, зайшов на пошту, щоб придбати місцеву пресу, краще познайомитися з життям славетного краю. Особливо привабила обласна газета “Подільські вісті”. Вона ніби повернула мене у мою журналістську молодість, одразу пригледілася. Зізнаюся, читаю чимало періодики – місцевої, республіканської, проте ваше видання вигідно вирізняється всім: оригінальною версткою, шрифтами, великим розмаїттям публікацій – тут можна знайти щось цікаве й корисне для будь-якого читача, незалежно від віку, статі й освіти. Впевнений, що не менш цікаві й інші випуски “Подільських вістей”. Скажу без перебільшення, що навіть відомим київським газетам ще дуже далеко до вашого рівня. Дуже добре, що не поступились часу – зберегли колишній формат газети, та й ціна примірника досить доступна, навіть – для пенсіонера. Це видання може слугувати взірцем і для багатьох інших регіонів, отже “Так тримати, колеги!”.
Р.S. А ще залишилися у пам’яті спогади мого батька Захара Митрофановича, який у статусі колишнього фронтовика-залізничника після війни відбудовував зранену Хмельницьку область, зокрема Волочиськ. Насамкінець, щиро вдячний бухгалтеру “Подільських вістей” за те, що вислухала, причому дуже чемно, назвала ваші поштові рекві- зити...