Хоча після закінчення Чернівецького фінансового технікуму з відзнакою Галина мала право вибрати найкраще господарство для свого першого місця роботи, несподівано виявила бажання працювати у, здавалося б, зовсім неперспективному. Навіть батькам про це не сказала, а вони сподівалися, що доня-розумниця працюватиме неподалік їхнього села Печеськи, на Хмельниччині, де не одне успішне й прославлене господарство.

Поставила їх перед фактом: їде на Рівненщину, в село з ніжною назвою Вілія. Голова колгоспу й сам не вірив, що молода бухгалтер-економіст погодилася у них працювати, просив якнайшвидше братися до професійних справ.
– Важко й уявити, але колгоспники у 1962 році, коли я почала працювати, отримували по 5 копійок за трудодень. Думаю, що це за заробітки мізерні за таку важку працю? – розповідає Галина Гаврилюк. – Невже немає можливості підвищити плату? Ночами сиділа, вивчаючи облікові книги, інші документи. З людьми поспілкувалася, з’ясувала, що й до чого. А потім встановили для спеціалістів оплату відповідно до категорій, розрядів, знайшли можливість стимулювати за хорошу роботу.
За якийсь час Галина Гаврилюк стала своєю, ніби усе життя прожила у Вілії. А коли познайомилася та одружилася зі Степаном Ситарчуком, місцевим хлопцем, котрий повернувся у рідне село після здобуття освіти ветеринара, то й справді зріднилася з цим краєм назавжди.
Відповідальність, чесність, справедливість, притаманні Галині Гаврилюк, допомогли здобути їй авторитет серед людей і… пропозицію стати головою сільської ради. Відмовлялася, а її переконували, агітували, наполягали. Та й рідні врешті сказали, щоб спробувала себе на керівній посаді. Думала «протриматися» з рік, та бути сільським головою Галині Володимирівні Гаврилюк довелося два скликання поспіль. За її керівництва Вілійська сільська рада була однією з кращих в області. Тож її внесок у розвиток села і справді став вагомим.
Так само найкращі відгуки в односельців про чоловіка Галини Володимирівни – Степана Дем’яновича Ситарчука. Знаючи про його високий професіоналізм ветлікаря, людяність, до нього і тепер звертаються за допомогою. Навіть із сіл, що за 20-50 кілометрів, знають про цього порядного та вмілого фахівця. Свого часу Степану Ситарчуку довірили очолити місцеве господарство, і з цими обов’язками він теж справлявся як належить. Хоч і Галина Володимирівна і Степан Дем'янович обіймали високі посади, а жили скромно, зате по совісті, насамперед дбаючи про інших.
Такими ж виховали і своїх сина та доньку. Чотири роки тому непоправне горе увірвалося в цю чудову родину – трагічно загинув син – людина великої душі та серця, теж ветеринар. І все село вважає це й своєю втратою, бо знали його як унікального спеціаліста. Розраду та втіху знаходять батьки у внуках, якими по праву пишаються. І день у день трудяться, доглядаючи домашнє господарство, мають свого коня, вулики, обробляють город. Без роботи, кажуть, втрачається зміст життя.
Знаючи, що нашу газету читає більшість жителів Хмельниччини, Галина Гаврилюк, висловила прохання розмістити фото з її студентської юності. На ньому подруги – одногрупниці, жительки Кам’янець- Подільського, Ярмолинецького, Хмельницького районів. Сподівається відшукати однокурсниць, про яких залишилися найкращі спогади. Просить дзвонити по телефону: 098-462-03-81, маючи надію поспілкуватися з дорогими серцю людьми.