Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 760

П'ятнадцятикілометрову ділянку в Зінькові має листоноша Світлана Вох і вже тринадцять років долає її щоразу, аби принести людям періодику, пенсії, листи… І цінують її не лише за роботу, а й за добре ставлення. А ще всі знають про її надзвичайне захоплення квітами, котрі влітку ростуть не тільки перед хатою, ними засаджено майже весь город. Сусіди дивуються, мовляв: «Це ж скільки треба їх поливати, доглядати, догоджати кожній, щоб так усе буяло?» А Світлані й того мало, не може пройти повз хату, де біля господи розкошує виразний квітник. Що й казати, вся сторінка у Фейсбуці заповнена фотографіями з ними.

– Хтозна, – каже Світлана, – якби життєві обставини склались по-іншому, може, й ботаніком була б…
І, напевне, то правда, бо, крім квітів, на городі цього року було 400 кущиків помідорів, декілька десятиметрових рядків огірочків та ін.
– Буває, плачу, сил не вистачає під кінець дня, а квітку треба полити. Рослина під сонцем вологи потребуватиме, а цього, крім мене, ніхто не зробить, – продовжує вона. – Та справжня гордість – півтори сотні вазонів у будинку.
Така завзятість у жінки від її бабусі Ганни Іванівни, у свої 93 роки вона донині має гарну пам'ять. Однак Світлана теж на пам'ять не скаржиться і в усьому намагається бути пунктуальною та відповідальною, а ще – доброю.
– Мені важко пройти повз дитину, інколи й повз дорослу людину, щоб щось їй не дати, – продовжує коротку розповідь приязний працівник пошти у Зінькові, – якусь цукерку, печиво. Добре щось мати, бо хочеться дати!
У Новому році листоноша з гарного українського села бажає усім насамперед здоров’я.
– Важко людині без нього, ніщо не радує, а ще – миру всім і злагоди в родинах!