У тих надмірно болючих сльозах, що не сміли скотитися з очей мужніх, змішалися радість зустрічі і незагойний біль утрати побратимів. А ще – пекло спогадів, які лягли надто раннім інеєм на скроні, зморшками на чоло, глибокими шрамами на серце. Шоста річниця трагічних подій у Донецькому аеропорту традиційно зібрала на Хмельниччині легендарних воїнів 90-го батальйону, ветеранів та воїнів АТО/ООС, рідних героїв, капеланів, волонтерів. Зринули в небо військові салюти і до могил Івана Зубкова, Героя України, ім’я якого нині носить батальйон, та побратима Василя Григор’єва, а також до Дошки пам’яті героїв АТО та героїв Майдану у Деражні лягли квіти.
В костелі Христа Царя Всесвіту, в обласному центрі, у рамках заходу «Герої миру – воїни добра», який розпочали з літургії, спільної молитви та Славня України, вкотре пригадували 242 важких дні оборони аеропорту, історію легендарного підрозділу, щиро дякували за мирне небо тим, кого за безстрашність і надлюдську силу, витривалість і міць, мужність і подвиг, самопожертву і патріотизм охрестили кіборгами; хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав найцінніше – життя; схилили голови перед осиротілими батьками, дітьми, дружинами. Лише у Хмельниччини безглузда війна забрала 244 славних синів.
«Я дякую долі, що звела мене з такими воїнами, – гордиться засновник 90-го батальйону і перший його командир Олександр Трунов. Його ще й досі називають «Батя», а він щороку зі столиці приїздить на зустріч. – 90-ий батальйон за пів року з моменту створення завоював небувалої слави, з 2015-го три роки поспіль отримував вимпел найкращого батальйону ЗСУ, єдиний, у якому три Герої України: Іван Зубков, Ігор Брановицький, Максим Редзанич, і це не генерали чи полковники, а – лейтенант, рядовий і старшина». Більше сотні бійців нагороджені орденами. Олександр Миколайович закликав пам’ятати загиблих і підтримувати, дзвонити, спілкуватися з живими щодня, а не раз на рік. «На жаль, у нас прийнято згадувати героїв у дні пам’яті чи на врочисті свята, – констатує. – Тож, повернувшись із самісінького пекла, повністю виконавши свій обов’язок, їм самотужки доводиться долати проблеми, залишатися наодинці з болем… Одинадцять хлопців із батальйону звели рахунки з життям. Не витримали. Нестерпно боляче дивитися в очі матерям, дружинам… Також потрібно підтримувати дітей і родини загиблих, не залишати їх з бідою наодинці».
«Згадувати загиблих героїв найкраще вчинками, будуючи державу, за яку вони віддали життя», – переконаний 28-річний Назар Чіпко з Городка. Юнак, оскільки до військової служби непридатний за станом здоров’я, пішов на фронт добровольцем узимку 2015-го. Потайки. А там… зустрівся з батьком. Були в молодому житті позиції на метеостанції Донецького терміналу. «Цьогоріч зібралося менше, ніж зазвичай, хлопців, – каже психолог за фахом. – І для цього достатньо факторів та обставин. Серед них і те, що не гояться рани, завдані війною. У нас поширеніший, ніж в будь-якій європейській країні, поствійськовий синдром. Зрозуміло, що триває війна, але багато країн відправляють своїх військових у гарячі точки. Ті, повернувшись додому, отримують належну реабілітацію, в першу чергу – сімейний відпочинок, а не відправку до психоневрологічних диспансерів, у Скаржинці, до прикладу. У нас же навіть безкоштовний прийом кваліфікованого психолога неможливо отримати».
…Були цього дня вертеп, подарований дитячим ляльковим театром «Сонечко», що діє при парафії Христа Царя Всесвіту, пісні, вірші, болючі спогади, сльози зустрічі й втрати, слова вдячності і гордості.
«Ви – справжня жива історія, – звернулася до воїнів Маріанна Сенчук, волонтер, голова благодійного фонду «Мир та Добро». – Кожен із вас – втілення подвигу, приклад для наслідування. На жаль, в Україні героїв визнають через кілька десятків років, тож ви зараз пишете новітню історію для наших дітей».
Gismeteo 
