Його знають і шанують на Поділлі – увінчаний багатьма нагородами та відзнаками за самовіддану, подвижницьку працю хліборобську, якій присвятив усе своє життя. Слово – про Сергія Микитовича Кротіка, який понад сорок років очолював одне з найкращих, найуспішніших сільгосппідприємств на Хмельниччині і в Україні – агрофірму «Мрія» села Сокіл, що на Кам’янеччині, який чимало зробив для сільського господарства, сільських трудівників. Про нього, заслуженого працівника сільського господарства України, почесного професора Подільського державного університету, почесного громадянина Кам’янець-Подільського району написані книги, його досвід, стиль і методи господарювання узагальнювалися, вивчалися, ставали надбанням галузі.

16 лютого Сергію Микитовичу виповнюється вісімдесят п’ять. Вітаючи заслуженого ветерана із славним ювілеєм, подаємо фрагмент із роману письменника Мар’яна Красуцького «Редакція» (видавництво «Український письменник», 2004 рік), де розповідається про один звичайний день уславленого хлібороба, його турботи. Промайнуло півтора десятка літ, а так ніби вчора…
…Зателефонував директор агрофірми Сергій Микитович Кротік: «У нас обжинки. Приїздіть!». Як не поїхати? Гріх би мали великий. Бо ж «Мрія» – одне з найкращих, якщо не найкраще, господарсто району. Щороку збирають тут щедрі врожаї, гарно працюють тваринники.
…Коли приїхав у Сокіл, полуденна жарінь дещо спала. Допоки маленький агрофірмовський автобус підвозив продукти, пляшки з напоями – усе, що необхідно для частування, учасники майбутнього дійства почали збиратися у залі засідань Будинку механізатора, перекидалися одне з одним словами. Невдовзі до них долучився Кротік. Взяв слово. Говорив про жнива, що завершуються, про ціну хліба, називав кращих. Усіх, як мовиться, відзначив, нікого не обминув очільник «Мрії». Говорив про те, що робиться у господарстві для односельчан, для працюючих і тих, хто віддав праці біля землі, на фермах, інших ділянках складного виробництва свої найкращі роки. Не оминув і проблем.
Сергій Микитович сидів разом з усіма. Розчервонілий від випитих «ста грамів», засмаглий, обвітрений гарячими степовими вітрами і широкоплечий, міцний, наче ще молодий 50-60-літній дуб.
– Дорогі люди, – чую спокійний голос Кротіка. – Сьогодні ми завершуємо жнива. Всупереч негоді і всім негараздам, які переслідували хлібороба на кожному кроці, ми зібрали зовсім непоганий врожай, кращий у районі. Це дуже добре, що ми стільки зібрали. Бо буде у коморі – буде й у нас, у наших оселях. Кожен працюючий отримає за свою працю те, що йому належить… Я хочу подякувати всім за вашу працю і підняти цей келих за ваше здоров’я, за достаток у кожній хліборобській сім’ї. Будьмо здоровими і щасливими!...
Лунають жарти, сміх. Десь «на правому фланзі», де дружно розташувалися члени комбайнових екіпажів, зринула пісня. Її тут же підхопили за іншими столами – там, де сиділи жаткарі, ремонтники… Підхопив ту пісню і директор «Мрії», і бригадири, і обліковці…
* * *
Нині заслужений ветеран Сергій Кротік на пенсії, мешкає у рідному Соколі, бере активну участь у житті села, сільської громади. З гіркотою, болем у серці відзначає, що недолугі, злочинні реформи, які призвели до занепаду, зубожіння українських сіл, продовжується, сотні,тисячі українців змушені шукати кращої долі на заробітках закордоном – в Італії, Польщі, інших країнах Європи. Хто і коли відповість за це все? І чи відповість? І все ж у глибинах душі жевріє вогник надії. Що буде краще, що заживемо ми у щасті, достатку. Бо ми гідні того… І що таки буде хліб, і буде пісня.