Там щоднини стріляють, гинуть люди, розруха, руїни, смуток – війна. А тут – звичне повсякдення, робота, відпочинок, і про війну, на щастя, знають лиш зі все коротших телевізійних передач, звітів у новинах, заміток у газетах, розповідей волонтерів і неговірких очевидців, їм же розповісти, означає по-новому пережити. І там, і тут – Україна. І тут, і там – українці. І все менше з кожним днем на мирних територіях охочих допомагати бійцям, проте збільшується кількість тих, хто нарікає, що неймовірно втомився від війни, тому перемикає на інший канал, як тільки-но про неї згадка. А чи ж не втомилися там, місцеві, наші захисники? Страшні атрибути війни, її наслідки, її будні, атмосферу, що витає у бліндажах і окопах, привезли до Хмельницького: музей російсько- української війни відкрили у костелі Христа Царя Все- світу в обласному центрі.

…Старенька мати гладить на холодній музейній стіні фото свого сина, сльози не дають розгледіти страшні експонати, може, чогось торкалася рука кровинки. Чи ж для війни вона його ростила? Скільки зруйнованих доль за сухою статистикою: лише Хмельниччина втратила у війні 244 відважних синів. 

Ідею створення такого музею настоятель костелу Микола Лучинський виношував давно. Адже як волонтер і капелан на сході побував не раз. Повертаючись із крайньої поїздки, з сумом співставляв разючі контрасти: там пекло, продовжують гинути хлопці, а тут – ніби немає й не було війни. А хіба ми знаємо чи цікавимося, з якими проблемами стикаються бійці, повертаючись звідти, резонно зауважує отець, чи усвідомлюємо той біль, з яким хлопці залишаються на самоті. «Цей музей має стати своєрідною площадкою, де спілкуватимуться молодь, діти, всі бажаючі з бійцями, ветеранами АТО і ООС, – ділиться планами Микола Лучинський. – Для перших це будуть такі необхідні нині уроки патріотизму й мужності, для других – відчуття потрібності, можливість розказати про те пекло, про побратимів – хлопців, якими гордимося. У планах й створення спільноти ветеранів при парафії. Робитимемо це з радою капеланів, куди входять священики всіх конфесій, війна не питає: католик ти, православний чи протестант. Ми хочемо принести мир».
Перша кімната музею – відтворення бліндажу. З дитячими малюнками-оберегами на стінах, буржуйкою з Широкіного, з позицій морських піхотинців… На стіні висить світловідбиваючий жилет, зрошений кров’ю кіборгів, з побажаннями для волонтерів. А ще – прапор, на якому боєць, перебуваючи у шпиталі, написав позивні й звідки родом усі побратими. Є тут гранатомети, ручна ракета, інша різноманітна зброя… Другий зал зібрав у собі пекельні наслідки війни: простріляні шоломи, жилети, гільзи, карти поширення війни, фото воєнних буднів і загиблих хлопців під розп’яттям. Щоправда, за браком площі, поки з Хмельницького і Хмельницької ОТГ, проте планується стіна для загиблих героїв зі всієї області. Є тут знайдені в Широкіному Євангелія і Біблія… Експонати привозив і сам капелан, і волонтери. А зараз уже й бійці потрохи приносять.
«Ми й не думали, отче, що війна несе за собою стільки лиха», – зізнаються люди священику, відвідуючи музей. Уроки патріотизму діткам на катехезах проводять тут, розповідає капелан. Бо ж кожна річ просякнута патріотизмом у найвищому його прояві й найсвятішою любов’ю до України, українського.
Дай, Боже, миру найшвидше і не дай забути тих, хто ціною власного життя і здоров’я виборює нам мирне небо.