Нещодавно перегорнуто ще одну сторінку історичного календаря і,  як зазвичай,  ми осмислюємо події, що минають, аналізуємо результати зробленого,  робимо висновки, вирішуємо, як бути далі, та… сподіваємося.  Не так давно  мені вдалося поспілкуватися з начальником одного з кращих поштових відділень Кам’янеччини – села Нагоряни, ветераном праці,  діловим  партнером та щирим прихильником «Подільських вістей» Наталією Ліпковською.

Тож перше, що я запитав, як мовиться, у посередника між світом друкованої інформації та її користувачами, яким для неї, її односельців, став минулий рік, чи виправдав він їхні надії? На що Наталія Володимирівна щиро зізналася, якщо сказати, що він був непростим, нічого не сказати. Адже сподівання й розчарування, утвердження й сумніви, успіхи й невдачі крокували поруч. Насамперед розчарували можновладці невиконанням своїх обіцянок, якими вони так щедро сипали перед виборами – суттєво зменшити грабіжницькі тарифи, підвищити зарплату і пенсії, припинити війну на Донбасі. Люди повірили, адже були такі амбітні плани. Натомість? У країні продовжує зростати безробіття, злидні, а пересічні пенсіонери ледь животіють, отримуючи пенсію, яка нерідко не перевищує і двох тисяч. А тарифи на газ, електроенергію замість знизити вкотре підвищують. Чи не щомісяця ростуть ціни на продукти, ліки, товари першої необхідності. До усіх бід додався ще й коронавірус.
За словами жінки, як живуть, вірніше виживають її земляки, вона знає не з прочитаного, не з побаченого по телевізору, а реального буття рідного села, де народилася, де вже понад два десятиліття працює на пошті. Раніше, окрім неї, у відділенні працювала ще одна листоноша, адже кожна сім’я мала спроможність передплатити по кілька друкованих видань, одних «Подільських вістей» було більше сотні примірників, сьогодні у п’ять разів менше, а тепер вона одна собі і начальник, і листоноша. Відтак добрим словом Наталія Володимирівна згадує свого колишнього наставника, нині пенсіонера Олександра Йосиповича Другоруба, до речі, багаторічного передплатника «Подільських вістей», який нерідко, на громадських засадах, допомагає рознести кореспонденцію читачам, котрих, як не прикро, з кожним роком стає все менше. Старші люди вимирають, лише у грудні пішли у засвіти четверо пенсіонерів, молоді - виїхали у пошуках кращої долі по закордонах. Он і її донька Марина, закінчивши місцевий університет, наразі працює у Німеччині. А скільки ж то осиротілих хатів залишилося в селі. І це у якихось півтора десятках кілометрів від міста…
Жінка наголошує, що сьогодні більшість жителів Нагорян отримують пенсію, іншу фінансову допомогу в сільських відділеннях, сплачують тут комунальні послуги. Для пересічної людини пошта в селі залишається місцем, де можна передплатити газети, журнали, поповнити рахунок телефону, здійснити грошовий переказ тощо. Зрештою, у віддалених селах пошта була і залишається соціальним майданчиком, острівцем цивілізації.
На завершення нашого спілкування Наталія Володимирівна відзначила, що попри все, для багатьох її односельців 2020 рік був прихильним: одних оминули хвороби та інші негаразди, в інших гарно пішов бізнес, хтось зробив сучасний ремонт своєї оселі, висадив молодий сад. Щоправда, лиш одна пара молодят справила весілля, високосний ж бо рік, тричі навіду- вався лелека у село. Особисто у неї народилася друга внучка, яку нарекли Анною, ім’я це означає «благодать», «милість божа» І ще, нещодавно Нагоряни увійшли до складу Кам’янець-Подільської міської ради ОТГ, тож їх мешканці з надією очікують на позитивні зміни від проведеної децентралізації, особливо на газифікацію села, ремонт доріг. І взагалі сподіваються, що прийдешній рік буде щедрим на добро, принесе в Україну мир, злагоду і достаток, тішитиме гарними здобутками та звершеннями.