Чи то зозуля так накувала, чи долею судилося дожити Марії Станіславівні Бучинській, уродженці села Майдан-Вербецький, до свого 100-річного ювілею, який вона зустріла 22 березня 2021 року. Нелегким був прожитий вік для людей її покоління. Зазнали лихоліття війни, голод, розруху, важку працю. Наперекір труднощам — працювали, створювали сім’ї, не втрачали надії на краще життя, ростили дітей.

Марія Станіславівна — жінка сильної волі й характеру. Важко було їй, молодій дівчині, без батьківської хати, яка згоріла в березні 1944 року під час визвольних боїв за село. Згадує ювілярка, щo від хати залишилася лише одна стіна з іконою «Святе сімейство». Ікона, обпечена полум’ям війни, й досі на почесному місці в оселі.
Понад 30 років Марія Станіславівна сумлінно трудилася в колгоспі, в сільській раді за маленьку зарплату. А щоб дати своїм дітям (дочці й сину) путівку в життя, заробляла вмілими руками доброї швачки. Шила від білизни до куфайки, бо в післявоєнні роки важко було в крамницях придбати щось з одягу.
В цей знаковий для жінки день з привітаннями прибула в її оселю делегація від Летичівської селищної ради і старостату, районної організації ветеранів, від територіального центру та активу села. Всі щиро дякували їй за працю, дивувалися її життєвій мудрості та активності, яку Марія Станіславівна зберегла до поважного віку. Вона і пісню заспівала гостям, з гумором згадувала епізоди минулих років, пригадала народну притчу, яка прозвучала з її вуст так: «За добро дароване людям, Бог дає шматочок своєї поли».
Дивлячись в усміхнене, добре обличчя цієї трудящої жінки, яка має вже і фізичне недомагання, але зберегла ясний розум та народну мудрість, не вірилося, що їй виповнилося 100 років.
З роси і води Вам, наша шановна довгожителько, Маріє Станіславівно!