Про Федора Мельника, жителя села Мирівка на Волочищині, вже розповідала наша газета. Федір Теофанович — єдиний учасник бойових дій Другої світової війни у своєму селі. Нещодавно йому виповнилося 95 років. І він радіє з того, що в такому поважному віці може зустріти ще один день Великої Перемоги.

Коли розпочалася Друга світова війна, Федір Мельник лише закінчив семирічку. А вже у 44-ому, коли хлопцю виповнилося вісімнадцять, разом з чотирма односельцями довелося стати у військовий стрій.

— Троє з нас потрапили в учебку Івано-Вознесенської області, а двоє — на військовий завод у Горькому, — розповідає Федір Теофанович. — Три місяці навчання, а далі — 3-ій Білоруський фронт, стрілецький полк, протитанковий батальйон. Практично зібрали всіх вісімнадцятилітніх, були й навіть молодші.
 Їхній бойовий шлях розпочався в Литві і взяв напрямок на східну Пруссію.
— Прислали нам сорок самоходок, але наша техніка у порівнянні з німецькою — мале дитя. Ми постійно були у наступі. Та у ворога така сила, що 40- міліметрову броню наскрізь пробивали. Скільки наших хлопців полягло, — згадує ветеран. — Добре, що у гітлерівців були проблеми з пальним. То вони і танки, і літаки залишили, тікаючи…
А 26 жовтня був важко поранений і Федір Мельник. На території Польщі, у шпиталі, хлопцю ампутували ногу.
Повернувшись у Мирівку, до рідного дому, Федір Мельник влаштувався працювати сторожем, а згодом закінчив школу пасічника. Бджільництву Федір Теофанович віддав тридцять років трудового життя.
І хоч йому, скаліченому війною, доводилося непросто, він завжди був надійною опорою для дружини і трьох дітей, яких виховали добрими та порядними людьми.
Нині до єдиного учасника бойових дій Другої світової війни навідуються односельці, аби ще і ще раз почути розповіді про історичні події, в яких брав участь і він  сам. Розповіді очевидця — безцінний дарунок молодому поколінню, тим паче, що чітка пам’ять Федора Теофановича відтворює їх так яскраво.
— Та й післявоєнні роки були важкими. Що ми могли в колгоспі заробити? Мізер, — каже дідусь. — Моя пенсія у 1969 році складала
8 карбованців 10 копійок з усіма доплатами. Добре, що тепер селяни отримали земельні паї. А ми ж колись були окрайця хліба жадні. Голод у тридцятих роках, війна, голод 47-го. Покоління, що пережило ті страхіття, знає ціну хліба.
Ветеран вдячний односельцям за увагу, турботу. Працівники місцевого Будинку культури, які вітають його зі святами, прийдуть вшанувати і на День Перемоги. Такі зустрічі, каже ветеран, зігрівають душу і додають сил.