Вони з дружиною мріяли про велику сім’ю. І хоч в Олексія й Валентини Лищуків з села Попівці на Волочищині виявилося немало спільних уподобань, але бажання мати багато дітей було чи не першим у їхньому сімейному союзі. Для когось з двома, або й з одним дитям настає «кінець світу», коли справитися з малими «дзиґами», здається, ніхто не в силі. А Лищукам Божою ласкою було подаровано дев’ятеро. Олексій не раз говорив Валі, що вона просто створена бути мамою, адже в ній стільки любові, ніжності, терпіння та мудрості у вихованні дітей, що вони просто зобов’язані давати їм життя та вести по ньому. А дружина додавала, що немає більшого щастя, ніж бачити усмішку своєї дитини, брати в свої руки її долоньку, і що обійми рідних дітей найбажаніші, найсолодші.

Невимовно важко згадувати нині Олексію ті моменти, коли вони були радісні та щасливі, коли були разом. Пригадує розмови, жести, усмішку своєї Валі, і серце стискається від болю й туги. Кілька місяців тому важка хвороба забрала у нього дружину, позбавила дітей маминого піклування, підтримки, любові.
— Не знаю, чи зміг би пережити це горе, якби не наші діти. В кожному з них я бачу риси своєї дорогої Валі — і в зовнішності, і в характері. Немає й дня, щоб я подумки не дякував дружині за цей найбільший скарб нашого життя.
Олексій Лищук з особливою теплотою говорить про кожного з цих «скарбів». Найстарший син, також Олексій, закінчив університет і здобув фах агронома. Разом із сім’єю він проживає в Криму. І на такій далекій відстані від дому не зраджує традиціям, яких дотримувалися в їхній великій і дружній родині.
Вищу освіту здобув і син Валентин, який завідує свинокомплексом у Доброгорщі. Третьою дитиною в сім’ї Лищуків була дівчинка — Оленка. Нині вона проживає в сусідньому селі Великі Жеребки, заміжня, виховує п’ятирічного Єгора. В Групі компаній «VITAGRO» працює син Артур. Рік тому вони з дружиною подарували дідусеві онука Тимура, поки що — він наймолодший представник Лищуків.
Донька Аліна, розповідає далі батько, закінчила медичний коледж, а ось Катерина та Євген — ветеринари.
— Катя працює ветеринаром у Доброгорщі, живе разом зі мною та молодшими сестрами Діаною, якій виповнилося 15 років, і Кариночкою, їй 12. 17-річний Євген навчається і працює в Хмельницькому, а дівчата — мої перші помічниці в домашньому господарстві.
А воно в цієї трудолюбивої сім’ї чимале: три корови, бики, свині, птиця. В селі без господарства, городу — ніяк, наголошує Олексій.
— Думаю, якщо вже випало жити в селі, ти просто зобов’язаний трудитися, — розповідає. — Виростити своїми руками, виплекати своїми руками — це ж особливе задоволення. Наші діти, всі дев’ятеро, привчені до домашньої роботи змалку. Мали свої обов’язки, завжди допомагали нам і ніколи не перечили. Батькове чи мамине слово було для них законом. Ні, ми не сварили їх, і покарань не було. Просто з дитинства виховували повагу до старших. Вони й тепер, дорослі, кажуть, що батьки для них — найвищий авторитет.
Коли настає пора копати картоплю, всі з’їжджаються. З такою командою швидко впораємося з будь-якою роботою. І нехай трохи втомимося, але радість від того, що збираємося разом, все перевершує. Я дуже люблю і мрію про ці моменти, коли можуть зібратися разом всі діти, п’ятеро онуків.
До речі, — продовжує багатодітний батько, — ще від мого діда ведеться, що чоловіків нашого роду називають Олексіями. Мій дід так звався, батько і я. Свого найстаршого сина я назвав Олексієм, а він — свого. Тож хочу, щоб родинна традиція не переривалася. Нехай наш рід має довге і щасливе життя.
Ці побажання Олексій Олексійович Лищук мало не щодня чує від 15 стареньких жінок, якими опікується як соціальний працівник. Ще не так давно до них довідувалася, в усьому підсобляла Валентина. А тепер першою допомогою, розрадою і підтримкою для цих одиноких літніх людей став він, замінивши покійну дружину. Він називає їх ніжно «мої дівчата». Для них часто готує обіди, саджає та прополює городи, прибирає в домівці, доставляє продукти, ліки. До них біжить за першим телефонним дзвінком. Співчуття, милосердя, підтримка були й залишається ознакою сім’ї Лищуків, духовною цінністю, яку передали батьки своїм дітям.
...Цьогорічний випуск з 9-го класу для Діани Лищук відбувся без мами. Вона бачила, як хвилюється батько, як переживає, чи гарне вбрання підібрали, чи все до ладу. І вона, як в дитинстві, поклала свої долоні в його руку і сказала: «Як добре, тату, що ми разом…»