Галина ТКАЧУК — вірна рідним «Подільським вістям» уже 40 років, і пам’ятає старі підшивки газети, яку передплачували ще її батьки.
Знайомство з такими людьми запам’ятовується на роки, бо не щодня зустрічаєш щирих, відкритих, добрих, із великою душею людей, як Галина. Вона звикла йти до людей лише з відкритим серцем і світлими думками.
Її доля — непроста, проте Галина Олександрівна завжди гідно приймає виклики життя, наполегливо долаючи труднощі, дивиться лише вперед. І неспроста має життєвий девіз: «Ні кроку назад, а з твердою вірою треба рухатися вперед!» І хоч вона сильна, але її щирі й сповнені доброти очі видають трішки втому та слабкість, бо насамперед вона — жінка. Без перебільшення, її можна назвати уособленням оспіваної в піснях жінки-берегині, жінки-матері, яка, наче голубка, пригортає до себе, зігріваючи теплом.
Галина Ткачук народилася в 1961 році в селі Пихтії, що на Старокостянтинівщині. Батько — Олександр Денисович — був знаним ковалем на багато довкружніх сіл, а матір — Євгенія Іванівна — трудилася ланковою в колгоспі, обробляючи посіви цукрових буряків.
Закінчивши Бутовецьку середню школу, юна Галина вступила на навчання до Хмельницького педагогічного училища, на заочну форму. Одночасно працювала нянею в дитячому садку. І вже після закінчення навчання стала вихователем дошкільного навчально-виховного закладу. Це особливий період в житті Галини Олександрівни, якому вона віддала дванадцять років життя, наповнюючи дитячі душі теплом і прищеплюючи малечі кращі людські якості. Її і досі пам’ятають колеги та вихованці, для яких вона була близькою і рідною.
Життя вносило свої корективи в її трудову діяльність, і останні роки жінка працює у торгівлі. Проте не зрадила головному життєвому принципу — йти з добром до людей. Тому, де б вона не була, її поважають і висловлюють вдячність: хто за добре слово, хто за підтримку… Галина цінує і пам’ятає батьківську науку: чинити по совісті та робити добро, не боятися праці. Бо батьки, як пригадує Галина, пройшли нелегку дорогу, були надзвичайно трудолюбиві. Хоч їх уже немає, проте настанови рідних пронесла крізь роки. Вона не може бути байдужою до людей, і завжди каже з усмішкою, що впадати у відчай, здаватися не можна за жодних обставин.
Її сенсом і натхненням є близькі та найрідніші люди — донечка Юля та дванадцятирічний онучок Вадимчик, майбутній шестикласник, який дуже тішить своїми успіхами в навчанні. Донька обрала економічну спеціальність, працювала вісім років у банку, зараз — бухгалтером у фірмі. Зять Руслан — будівельник.
Традиційно вся сім’я Галини Олександрівни збирається на свята за столом, де пахне смаколиками, затишком і таким домашнім теплом… Дуже особливим, із самого її дитинства, коли вони збиралися в рідній батьківській хаті, до якої прив’язана душею назавжди. Тому разом із братом Віктором, який давно проживає у Росії, але серцем завжди з Україною, намагаються приїжджати в рідне село, провідати могили батьків. Бо там — їхнє коріння, пройшли дитинство та юність. Там їхнє душевне натхнення та особливий спокій, коли чутно пташиний спів і відгомін минулих літ.
Та роки летять, і ось прийшло на поріг до Галини Ткачук її шістдесяте літо. Й не віриться, коли ж збігли ті літа, сповнені різних подій, пережитих миттєвостей.
Вона варта лише кращих вітальних слів у цей знаковий день — 25 липня.
Шановна Галино Олександрівно, дякуємо Вам за відданість і любов до газети, від широї душі зичимо многая і благая літа!
Прийміть ці віршовані рядки від колективу «Подільських вістей» у день Вашого народження із найкращими побажаннями:
Зібрало літо найкращі квіти в дарунок Вам,
Промінням сонця благословляє небесний храм.
Вітаємо дзвінко прекрасну жінку у ювілей —
Перегорнути нову сторінку — Ваш привілей!
Нехай там буде любов і щастя, веселий сміх,
Добро і радість хай переллється у новий міх!
Бажайте, мрійте — усе здійсниться в урочий строк:
Нехай приходить у гості літо ще років сто!
Gismeteo 
