Нині Станіслав Іванович Стояновський зізнається, що перші друковані літери, перші слова вчив за …газетними заголовками. Років мав десь п’ять-шість, це був початок п’ятдесятих, тож розкошувати не доводилося, як і переважній більшості селянських дітей тоді. Не було, як то сьогодні для малечі, які тобі хочеш абетки, книжки та розмальовки. А тоді що, передплачував батько районку і обов’язково «Радянське Поділля» (а читати мусів багато, адже статус офіцера-фронтовика, шкільного військкерівника вимагав бути всебічно політично підкованим), ось за цими друкованими виданнями, довгими зимовими вечорами при світлі гасової лампи і вчився читати. Допитливим був, усім цікавився.
– Поглянь, як Стасик усе хоче знати, докопується геть до усього, точно журналістом буде, – не раз говорив Іван Іванович дружині, захоплюючись тим, як син за складами читає спочатку заголовки, написані великими літерами, затим меншими, як раз по раз просить пояснити значення того чи іншого слова, речення в цілому.
Як мовиться, наче у воду дивився батько. Щоправда, спливе немало часу поки Станіслав стане журналістом-фотомайстром з Великої літери, членом Національної спілки журналістів України, отримає звання заслуженого працівника культури України. Перед ним, як фотомайстром, відчинялися двері виставкових залів не тільки Кам’янеччини, обласного центру, столиці, Канева, білоруського міста Ліда, багатьох закарпатських міст. У його доробку книга про історію і сьогодення рідного села Чорнокозинці, спільно з письменником Василем Горбатюком він став упорядником історико-публіцистичного видання «Шевченко йде дорогами доби…», є співавтором документального фільму про рідний край «Через горнило воєн і пожеж». А ще – Станіслав Іванович працював завідувачем відділу фотоілюстрації міськрайонної газети «Край Кам’янецький», був співзасновником і головним редактором регіональної газети «Сім днів».
Але ким би він не працював, які посади не обіймав, з «Подільськими вістями» не розлучається.
– По-іншому й бути не може, – зауважує Станіслав Стояновський, – адже я є не лише постійним передплатником улюбленої газети, а й багаторічним її позаштатним фотокореспондентом, мені приємно і я вважаю за велику честь, мати можливість на її сторінках мовою фотографії розповідати про красу рідної Кам’янеччини, кращих її трудівників, своїх славних земляків…
Gismeteo 
