Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 480

Восьмий рік не скінчиться війна. Гібридна. Пекельна. Нестерпна. Ненажерна. Забираючи цвіт нації, зодягаючи на голови матерів чорні хустини, назавжди стираючи посмішки з їхніх облич, роблячи сиротами дітей, ламаючи-калічачи долі, руйнуючи родини. Скільки їх, справжніх синів і доньок України, відстоюючи її територіальну цілісність, перейшли із земної в небесну охорону, золотими літерами вкарбувавши свої імена в історію безсмертя. Скільки їх, безстрашних і мужніх, нині в окопах тримають над Віт­чизною й над нами небо. Скільки тих, хто не втомлюючись, не вигораючи, вірніше – згораючи й відновлюючись, чи пак, беручи себе в руки, знову і знову їде на схід, бо вибрали для себе нелегку місію волонтерів. У ювілейний День Незалежності вони найбільше бажають Україні миру, щомиті, щодня, щосекунди наближаючи такий очікуваний День Перемоги!

Незадовго до свята співзасновники Благодійного фонду «Мир та Добро», що у Деражні, Мар’яна Сенчук (на фото) та Микола Фрединський вкотре повернулися зі сходу. І хоч їхні поїздки давно вимірюються сотнями і тривалим нестерпним болем довго відлунюють у серці, та й щоразу важчими й довшими стають збори усього необхідного, замовленого захисниками, вони не зупиняться. Аж до Перемоги! Бо переконані: «Якщо це не твоя війна – це не твоя країна!». Важче збирати все потрібне на передовій, не приховують, бо за роки війни люди, на жаль, до неї чи то звикли, чи то збайдужіли. «Зараз армія значно краще забезпечена державою, ніж у перші роки війни, – розповідає Мар’яна Сенчук. – Проте збайдужіли громадяни, найелементарніше візьмімо: сітку маскувальну плести все менше подолян зголошується. А колись, згадайте, чи не в усіх освітніх закладах це робили, вночі господині вареники ліпили. Та що там казати, ми вже до втрат на війні імунітет виробили: сприймаємо трагічні звістки, як суху статистику, не усвідомлюючи масштаби трагізму, що стоїть за коротким словом «двохсотий», не усвідомлюючи пекельного змісту вже звичного «трьохсотий». А трьохсотий – це понівечене тіло, зібране побратимами нерідко по шматках з залитого кров’ю окопу, це – в кращому випадку: місяці лікування й роки реабілітації. Нині маємо тяжкого трьохсотого: хлопець дивом вцілів, один з десяти побратимів, у пекельному бою 2014-го, він викарабкався, вилікувався, повернувся на фронт… А хлопці, які повертаються з війни вцілілими. Фізично вцілілими. Їм би психологічну реабілітацію, належну психологічну підтримку родині. Але в нашій державі такого немає. Тому й стараємося бути з хлопцями і їхніми родинами на цілодобовому зв’язку. Ми всі – величезна родина. А ще радіємо, що є люди, які не втомлюються допомагати.
Що стосується нашої крайньої поїздки на схід, – продовжує Мар’яна Петрівна, – то вона видалася важкою. І зламалося авто, яким мали їхати в зону бойових дій, а з низки причин перенести поїздку було неможливо. Зранку заїхали в Старокостянтинівський шпиталь, до військових з важкими контузіями. Дістались до Житомира, звідки виїжджав капелан Борис Пушкель, який радо погодився взяти нас в зону ООС. Зустрічей було мало, адже всюди обстрілювали. Відвідали добровольців, які потребують допомоги волонтерів та небайдужих людей, а також дітей війни з дитячого центру «Ковчег», що в Піонерському під Маріуполем, адже протягом багатьох років співпрацюємо з Володимиром та Оксаною Завадськими, які стали наставниками, опікунами та справжньою родиною для дітей, з якими проживають разом. Передали дітям смаколики від голови громади Андрія Ковпака, який, до слова, надав і транспорт, щоб доїхати, і необхідні речі.
Новгородське, Мар’їнка, Маріупольський напрямок. Важливі зустрічі, сльози, радість, обійми і важке повернення додому…
Для нас важлива і цінна допомога людей, які готові підтримати нас у кожній поїздці, серед них: Андрій Огонь, Анатолій Ковальчук, Олена Лемещук, Вадим Мондрук, Оксана Танцюра, Тетяна Чорна, Олександр Кондратюк, І. В. Кухаренко (ТОВ «Нью Агро Поділля»), директор птахофабрики в Коричинцях О. І. Зінчук, підприємці з Хмельницького Леонід Черевичник, родина Андрисів, Алла Орлова. Вдячні за постійну допомогу настоятелю костелу Царя Христа Всесвіту о. Миколі Лучинському.
Найвидатніші люди сьогодення, ми переконані: військовослужбовці, добровольці, військові лікарі, капелани та люди доброї волі, які восьмий рік захищають країну, лікують поранених, допомагають воїнам на передовій. Україна переможе! Найголовніше, чого хочеться побажати Україні в ювілейний День Незалежності, – Миру! Якомога швидше. І – навернення українців до України, щоб Україна по-справжньому була в кожному серці, а не на манжетах і комірцях вишитих сорочок. Неймовірно хочеться, аби керували нашою державою люди, для яких вона вища власних інтересів, аби ті, від кого залежить стабільність в Україні, зробили все для завершення війни. Але неодмінно – ПЕРЕМОГОЮ УКРАЇНИ! Слава Україні! Слава героям України – нашим військовим!».