Скільки літ передплачують «Подільські вісті», Броніслав і Генефа Кушніри із Кам’янця-Подільського, уже й не пригадають. «Ого! – посміхається незрадливий наш читач. – Й не скажу, відколи, здається, завжди-завжди передплачували улюблений часопис. Щоразу перечитуємо у нім усе, як мовиться, від першої до останньої букви. Мені більше імпонують новини, відкриття, розслідування, політика, аналітика; дружині – розповіді про людей, перевірені рецепти, поради, які лише у цій газеті бувають: у «Цілителі», «Нашій садибі», «Добрій страві». Обоє з нетерпінням чекаємо бувальщин із «Орбіти краєзнавця», «Веселої хати», розповідей подолян у добірці «Зворотний зв’язок»…

Подружжя Кушнірів застали у їхньому дачному будинку, що звели кілька десятиліть тому у селі Кам’янка. Відколи на пенсію вийшли, лише зимують у міській квартирі: сезонних клопотів у селі вистачає від світанку до смерку. «А відколи той клятий коронавірус взявся атакувати українців, й на зиму тут залишаємося, — констатує Броніслав Михайлович. — Стількох знайомих підкосила ця підступна недуга».
Хазяйські руки й добре серце видно відразу: у доглянутих, що, як на фото глянцевих журналів, без жодного бур’янцю, чималих грядках, клумбах, що так завзято полонять різноцвіттям, звабливих ягідниках, у добротному саду, винограднику, на пасіці… А що вже кулінарними талантами подивувала господиня, яка, до слова, не знала про наш приїзд, — пальчики оближеш! Рецептами ексклюзивних консервацій і настоянок ми таки попросили поділитися...
Броніслав і Генефа познайомилися у місті над Смотричем. Доленосний випадок звів уродженця Віньковець, який по закінченню Новоушицького технікуму працював механіком на Кам’янець-Подільському цементному заводі, з юною красунею зі Старої Гути, що на Дунаєвеччині, яка на той час уже трудилася на електромеханічному заводі. Це все було, ніби вчора: і зустріч, і незабутні романтичні побачення, й сімейний гуртожиток, й народження діток… А вже наступного року подарує Всевишній подружжю сапфірове весілля — 45 років спільного життя. Найціннішими з нажитих сапфірів є донька, син, зять з невісткою, онуки: студент Львівської політехніки Денис, семикласник Ярослав, п’ятикласниця Соломія. Рідні тішать частими візитами, адже від Кам’янця-Подільського до Кам’янки — рукою подати.
«Вже більше десяти років я на пенсії, — розповідає Броніслав Михайлович, — 38 років пропрацював механіком кар’єру вапняку на цементному заводу. На пільгову пенсію, через шкідливість виробництва, адже працювала в ливарному цеху електромеханічного заводу, вийшла й дружина. З тих пір і стали, як мовиться, справжнісінькими дачниками».
Курей, кроликів утримують, вистачає роботи на городі й у саду, що щедро дарують продукцію для міні-консервного заводу, який у вправної господині функціонує всенький сезон. Броніслав Михайлович став затятим пасічником — 60 вуликів має. «Я за пасіку відповідаю, — жартує чоловік, — Генефа Володимирівна — за город». На ринку з готовою продукцією (крім меду, має ще настоянки воскової молі, підмору, інші продукти бджільництва),  каже бджоляр, не був жодного разу: сусіди й їхні родичі-знайомі розбирають. Вони вже випробували й оцінили цю смакоту. Настоянку підмору вживає й сам пасічник, адже її користь, запевняє, важко переоцінити: присутній там гепарин, зокрема, розширює й чистить судини. «Цьогорічна холодна весна не сприяла медоносам, — констатує, — тож меду накачали зовсім мало».
У звичних щоденних клопотах, від ранку до вечора, збігають дні. Вистачає часу лише на перегляд новин по телевізору (це вже довгі зимові вечори традиційно «підсадять» на серіали й аналітичні телепередачі) і на обов’язкове читання «Подільських вістей», що стало доброю незмінною сімейною традицією.