Недаремно його ототожнюють з Летавою. Недаремно кажуть, що з Шаповалом летавцям боятися нічого. Недаремно його називають легендарною особистістю. Бо ж у найскладніші часи, коли колективні господарства розвалювалися, він не допустив ні розкрадання, ні розпорошення колгоспного майна. Зберіг господарство, що стало іменуватися кооперативом «Летава». Не для себе, для односельців.
І коли для більшості раптом з’явилися такі болючі проблеми безробіття, безгрошів’я, для летавців, по суті, нічого не змінилося. Бо, як і раніше, сіяли — збирали хліб, працювали на фермах, в садах, городніх бригадах, в олійні, на пасіці. Летава була для них своєрідною оазою, де було все: хороша робота, лікарня, Будинок культури, школа, дитсадок, у будинках — газ, вода, асфальтовані вулиці і так далі.
Скільки сил, переживання, неспокою вартувало Михайлу Шаповалу його прагнення робити Летаву квітучою, навряд чи хто здогадається. А ось те, що виняткової людяності йому вистачало на всіх, знали всі. Він не забував жодного прохання і знаходив можливість допомогти кожному. Для своїх летавців був батьком, який завжди порадіє їхнім успіхам, присоромить, коли треба, і ніколи не відвернеться у важку хвилину.
Навіть у час, коли нові технології почали стрімко вриватися в наше життя, потісняючи не лише стару техніку, а й робочі руки, Михайло Шаповал не звільняв працівників, а оберігав їх як найвищу цінність, знаходив для них заняття, аби лише трималися дому, сім’ї. Бо переконаний, що на рідній землі може і повинен заробити кожен.
Отой непоказний патріотизм, відданість селу, як щось не
від’ємне, живуть у нім та виплескуються добрими справами. Справедливо кажуть, все, що відкривається у Летаві вашому погляду, це — його втілені мрії, це його турбота про село і про людей. Немає тут родини, якій би Михайло Васильович не подав руку допомоги, чи не пішов назустріч. Хтось розпочав будувати хату, хтось забажав купити автомобіль, зіграти весілля, запастися кормами для корови, курей — всі до нього. Нікому Михайло Шаповал не відмовив. Бо летавці для нього — велика рідня.
Але наївно думати, що Шаповал кожному вгодив, що при потребі не вивертав кожуха. Рівненько й гладенько в житті не буває. Нема такого, щоб шлях до успіху був легким. Він прокладається і сумнівами, і помилками, і неспокоєм. Та за будь-яких ситуацій чи обставин керівник не втрачав людяності.
Не змінила його й слава, коли орденоносне господарство гучно заявило про себе на всю країну, коли і праця, і стремління Михайла Шаповала увінчалися високим званням Героя України. І хоч неможливо заперечити ні господарського таланту, ні унікального хліборобського чуття, Михайло Васильович завжди наголошує, що це — спільна заслуга колективу, що працівники «Летави» і є найбільшою цінністю.
Із глибокою вдячністю вони вітали свого Героя, свого Батька, свого Друга з 75-літтям. Із тією порою, коли поєднання досвіду та мудрості зрощує нові «врожаї».
А він добре знає, якщо посієш добро, то воно обов’язково проросте...
Писати про таких людей — справжнє журналістське задоволення. І ми сподіваємося, що ще багато-багато років матимемо цю чудову можливість. Здоров’я, незгасного оптимізму, здобутків і, звісно, добра Вам, Михайле Васильовичу!
Gismeteo 
