Робоча п’ятниця добігала кінця. Для Віктора Антонюка вона видалася досить насиченою і напруженою. Ще б пак, адже мав зустрічі з партнерами, з якими уклав додаткові угоди про розширення подальшої співпраці, провів переговори з однією із фірм і домовився про придбання у неї ще двох великовантажних МАNи, вирішив деякі проблемні питання з будівельниками, які займаються переобладнанням ряду управлінських кабінетів на гуртожиток готельного типу для фахівців, котрі працюватимуть за вахтовим методом, й під завісу дня поспілкувався з двома кам’янецькими «дальнобійниками», які, повернувшись із Польщі, виявили бажання працювати в очолюваному ним автопідприємстві.
У робочому кабінеті сутеніло. Віктор Антонович глянув у вікно, за яким рясно почав сипати лапатий сніг, вкриваючи чистою пухнастою ковдрою подвір’я чималенького автогосподарства, дахи гаражів і автомайстерень. Снігові він радів. І не лише тому, що буде вдосталь вологи для озимих, а тому, що його він «заводив» як «моржа» із багаторічним стажем, тож завтра неодмінно поїде купатися на став у сусідню Михайлівку.
Приємні передчуття суботнього дня перервав дзвінок мобільного. Телефонував із Києва старший онук Антон і потішив дідуся гарною новиною: він виграв офер на вакантне місце, на яке претендувало десять кандидатів, у одній із всесвітньовідомих ІТ-компаній. Тішився Віктор Антонович і молодшим онуком, дев’ятикласником Назаром, якого нещодавно обрали президентом однієї зі столичних шкіл.
Скільки себе пам’ятає, теж завжди прагнув бути першим. І в школі, і в спортивних змаганнях, і під час строкової служби в армії, де дослужився навіть до старшини. Був і одним із кращих студентів інженерно-економічного інституту, отримані ґрунтовні знання в якому ще й як знадобилися на посаді начальника виробничо-технічного відділу найбільшого на той час у місті над Смотричем автотранспортного підприємства 16808. Що вже говорити про очолюване нині Віктором Антонюком товариство з обмеженою відповідальністю «Промтехнтранс», яке під його керівництвом, без перебільшення буде мовлено, стало флагманом економічної стабільності Хмельниччини.
…Йшов 1989 рік. Тривав процес так званої горбачовської перебудови, економічних реформ, торкнувся він і багатьох виробництв, де керівників почали не призначати, а обирати. Тож коли тодішній директор АТП-16863 пішов на заслужений відпочинок, обійняти вакантну керівну посаду зголосилося аж 11 своїх працівників, Антонюк став дванадцятим. Автору цих рядків довелося бути присутнім на тих зборах. Кожен претендент на директорське крісло представляв своє бачення роботи автопідприємства, говорив, як він має ним «кермувати», аби воно запрацювало на повну потужність. Словом, багатообіцяльного та нічого чіткого. Спрацювала програма «чужого» – вона була конкретною, економічно виваженою, визначеною як на найближчий час, так і на перспективу. І Антонюк переміг.
Нині він пригадує, з яким «спадком» увійшов у першу зиму. Багаторічний головний бухгалтер підприємства, а нині радник директора з економічних питань Лідія Порфирівна Палійчук розповідає, що молодий керівник тоді не розгубився, не злякався труднощів, а засукавши рукави, підібравши команду однодумців, з притаманними йому ентузіазмом і вимогливістю як до підлеглих, так і до себе взявся за справу. Дослухався до порад автомобілістів-колег інших підприємств міста, у пошуках інноваційних технологій виробництва, нових методів управління побував у Німеччині, Угорщині, Польщі, Чехії, активно впроваджував передовий досвід. Невдовзі прийшли перші перемоги і визнання, в нового директора повірили, який завжди ставив на перше місце людину праці.
Віктор Антонович зізнається: шлях до успіху був нелегким. Адже щоб утриматися на плаву в добу економічних потрясінь, постійної політичної нестабільності, жорсткої конкуренції доводилося діяти рішуче, приймати нестандартні рішення, інколи і ризиковані. Скажімо, окрім безперебійної роботи на цементному заводі, який є основним партнером, автомобілісти Промтехнтрансу працювали на будовах Новодністровської ГЕС, на ряді гірничих виробництв Тернопілля та Буковини, заробляли гроші у сусідній Молдові, відновлювали автомагістраль Київ – Одеса, інші об’єкти.
ТОВ «Промтехнтранс» за правом зайняло свою нішу серед успішних підприємств області, з року в рік збільшує темпи виробництва. Скажімо, у минулому році ним перевезено 3 мільйони
455 тисяч тонн вантажів, що на 215 тисяч тонн більше, у порівнянні з 2020 роком. Показовим є і такий факт: частка вантажоперевезень кам’янецьких автомобілістів становить понад 70% від усіх вантажних перевезень Хмельниччини. За рахунок власних доходів тільки за останні 10 років закуплено 47 одиниць сучасної техніки. Доречно відзначити, ТОВ «Промтехнтранс» входить до 50 найбільших платників податків у сфері транспорту України. У році, що минув, ним перераховано до бюджетів усіх рівнів майже
14 мільйонів гривень, середньомісячна зарплата на підприємстві за минулий рік зросла на 25 відсотків і у більшості автомобілістів становить 25-35 тисяч гривень на місяць.
Тож, як кажуть, по праці – шана і честь. Віктор Антонюк – кавалер багатьох нагород за вагомі трудові досягнення, йому присвоєно звання заслуженого працівника транспорту України, він обирався депутатом місцевих рад різних рівнів. Та найбільшою нагородою для нього є повага і шана від колективу, який він очолює вже тридцять третій рік. «Працювати з Віктором Антоновичем одне задоволення, тому можу стверджувати, що він не лише прекрасний і авторитетний керівник нової генерації, а водночас вимогливий і справедливий, людина слова і щедрої душі», – сказав під час нашого спілкування екскаваторник Микола Решетник. Такої ж думки про директора і водій БелАЗа Андрій Антонюк, акумуляторник Павло Олійник, інші працівники.
21 лютого Віктор Антонович Антонюк відзначатиме свій 70-ий день народження. Безумовно, першою привітає чоловіка з ювілеєм кохана дружина Галина Миколаївна, з якою виростили та виховали прекрасних дітей – сина Андрія, нині полковника прикордонних військ, дочку Ірину, яка пішла батьківською стежиною і стала справжнім фахівцем своєї справи. Пишаються дідусь і бабуся онуками Антоном, Назаром, Поліною і Богданом, їхніми гарними успіхами. Тож вони неодмінно зберуться всією сім’єю з іншими членами великого роду Антонюків за святковим столом, щоб вшанувати дорогого їм ювіляра.
Gismeteo 
