— А ти, дитинко, що тут робиш? — запитую у маленького хлопчика у фойє центру культури і мистецтв «Розмай».
— Сьогодні війна, — ділиться зі мною п’ятирічний Леонтій, — а в мене ось тут є динозаври, і мені ще обіцяли купити…

Мама Маргарита наразі зайнята дуже важливою справою, адже нашим воїнам вкрай потрібна маскувальна сітка. Тож нині до неї долучилося немало кам’янчанок, які відгукнулися на заклик Лариси Діновської — очільниці відомої «Жіночої сотні».
А ще до цього долучилися і біженці з різних регіонів країни, котрі просто не можуть стояти осторонь, бо перемога здобувається усім миром. «Ось, до прикладу, старенький харків’янин, — розповідає мені викладач коледжу культури та мистецтв Тетяна Бойчук, яка є куратором волонтерів у цьому закладі, — запропонував свої послуги з доставки тканини для сіток». Біля солідних рулонів, які люб’язно надає швейна фабрика, багато жіночок, дівчаток з ножицями — за секунди стрічки певних розмірів готові до плетіння.
«А ти не боїшся, — запитую 16-річну студентку Дашу, — що будь-якої миті пролунає тривожна сирена?»
«Ні, — відказує, — за себе аніскілечки не хвилююсь: я ж молода й спритна, радше за немолоду рідню, котра залишилася вдома».
На другому кінці величезної спортивної зали помічаю монахиню. З’ясувалося, що сестра Ірина з чернігівського монастиря (хоча родом із Львівщини) їхала на медичні курси в наші краї, і тут її застали сумнозвісні події. Тож не втрачаючи часу, допомагає фронту чим може. Поруч з нею — Ганна. Обидві молоді жінки просять мене нагадати читачам, що молитва — це неабиякий оберіг, з котрого треба розпочинати шляхетне, серйозне діло, щоби воно приносило гідні плоди.
Троє друзів — десятикласників, беруть активну участь у підготовці арматури для сітки. «Треба щось зробити, — пояснює Давид Дембицький, — для українського війська, недаремно з п’ятого класу нас навчають патріотичній діяльності в «Пласті».
Зустрічаю і знайомі обличчя. Студентка факультету образо-
творчого мистецтва з К-ПНУ імені Івана Огієнка, котра є волонтером спільноти молоді з особливими потребами, вважає за потрібне у ці важкі дні допомагати тим, хто боронить державу.
Щодня до лав добровільних помічників приходять охочі. «І це, — коментує уже в «Розмаї» заступник директора Роман Кукурудза, — незворотний процес. Подивіться, кожен день ми приймаємо до сорока легковиків і п’ять-сім бусів завантажених продуктами харчування, одягом. І ця незгасаюча благодійність, звісно, працює на перемогу».