Через коронавірусні обмеження останнім часом в одному з освітніх закладів Кам’янця-Подільського розмістили кілька сотень співвітчизників різного віку та з різних регіонів країни, які через обстріли та вибухи окупанта змушені були полишати рідні домівки.

Як поінформував директор навчального закладу, Кам’янець-Подільський вже прийняв тисячі вимушених переселенців із зони бойових дій, понад трьом сотням з них, у тому числі 23 дітям-сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування, дав прихисток очолюваний ним освітній центр.

Усім переселенцям, а це в основному жінки, багато з яких із дітьми, люди старшого віку, надали місця у гарно облаштованому гуртожитку, завдяки волонтерам у власній їдальні організували дворазове повноцінне харчування, для дітей-сиріт — триразове. По-домашньому смачні сніданки і обіди під керівництвом досвідченого шеф-кухаря Ніни Розгуляєвої готують кухарі та їхні помічники Алла Синюта, Ольга Воронюк, Надія Лазарук, Лідія Заморока. З допомогою соціальних служб Кам’янця, волонтерів їх безкоштовно забезпечили речами першої необхідності. А ось для найменших «мігрантів», таких близько тридцяти, в одній із навчальних аудиторій облаштували таку собі ігрову дитячу кімнату.
Варто додати, що не залишають малечу поза увагою і працівники служби у справах дітей міської ради, які спільно з ювенальною превенцією національної поліції, волонтерами проводять з ними та тими, хто їх супроводжує, зустрічі, організовують різні заходи, акції, творчі майстер-класи, а власники собак-лабрадорів надають психологічну допомогу діткам, які постраждали від війни.
Жителька Чернігова Ніна Іванівна зі сльозами на очах розповідає, як, ледь вибравшись із розстріляного та ізольованого рашистами рідного міста, понад дві доби добиралася зі своєю чималою сім’єю — 85-річною матір’ю, інвалідом І групи, донькою, трьома малолітніми онуками до Кам’янця-Подільського. Від імені своєї родини вона висловила щиру вдячність керівникові навчального закладу, усім його працівникам за затишний прихисток, за увагу та турботу.
— Ви не уявляєте, що зробили російські нацисти з Ірпінем, скільки вони вбили там людей, як вони знищили та зруйнували житлові квартали, інфраструктуру, залишили містян без світла, газу, опалення, — ділиться враженнями пережитого жителька цього, одного з кращих міст України Алла Петрівна, якій великим дивом вдалося вибратися з путінського пекла. Жінка також висловила щиру подяку кам’янчанам за надійний притулок.
Такі ж слова поваги довелося почути й від учительки математики та інформатики однієї з київських гімназій Ірини Олександрівни, яка через постійні обстріли була змушена із одинадцятирічним сином покинути місто. За місцем нинішнього перебування для неї створені усі належні умови, і вона продовжує дистанційно навчати своїх столичних учнів.
Ми мали можливість поспілкуватися з багатьма іншими нинішніми поселенцями навчального закладу, й усі вони висловлюють сердечну вдячність кам’янчанам за допомогу і підтримку у тяжку годину. Але особливо зворушливими були зізнання сироти, вихованця одного з Краматорських закладів освіти Сергія, що він, як і більшість його друзів-однокурсників приємно зворушений подільською гостинністю і щедрістю, батьківським піклуванням з боку наставників, їхнім бажанням у будь-який час надати допомогу. А ще юнак з оптимізмом дивиться у майбутнє, щиро вірить у нашу перемогу, що недалекий той час, коли в Україні знову запанують мир і злагода. Все буде Україна!