Для редакційного колективу нинішній день – особливий: ювілейний день народження завітав до заступника редактора, голови профспілки первинної організації газети, високопрофесійного, знаного й шанованого не лише на Поділлі журналіста, надзвичайно красивої, напрочуд мудрої, неймовірно талановитої, енергійної жінки Світлани Василівни ШАНДЕБУРИ.
Більше тридцяти років присвятила ювілярка рідному часопису, завжди сповідуючи принципи високопробної журналістики, непідробної порядності, виправданих вимогливості і строгості, справжньої людяності. Її публікації, зарисовки, інтерв’ю, журналістські розслідування неодноразово відзначалися на обласному й всеукраїнському рівнях. Чимало грамот і подяк прикрашають стіни її кабінету. Проте найбільша подяка за нелегкий журналістський труд – повага і любов читачів, передплатників, героїв матеріалів, яких щоднини, і в тому Божий промисел професії, все більше. Кожен з них неодмінно залишає слід у серці, пам’яті…
А що на душі цієї неймовірної людини у такий знаковий день? Ми попросили її поділитися сокровенним і з нами, і з читачами.

15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших країн та 31 річниця виведення військ з Республіки Афганістан

На території колишнього Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені маршала інженерних військ В. К. Харченка, біля мовчазних гранітних плит меморіального комплексу офіцерам- випускникам, які не повернулися з Афганістану, часто можна побачити одинокого чоловіка. Він, важко опершись на палицю, стоїть низько опустивши голову. Це  полковник у відставці, інвалід збройних сил Володимир Євменович Панчеха. 

врятувати життя командира 8-го батальйону «Аратта» Української добровольчої армії Андрія ГЕРГЕРТА.

Страшний діагноз – рак шлунку! Ситуація складна. Просимо допомогти фінансово. Лише на картку ПриватБанку 4627 0551 1000 9379 Гергерт Андрій Валерійович.

Таки направду, українські жінки не лише найкращі у світі, але й найвитриваліші, найтрудолюбивіші. Особливо – сільські. Почасти дивуєшся: скільки вони вміють, як багато встигають, звідки черпають сили, які важкезні ноші на їхніх тендітних плечах. Втім не жаліються, не нарікають, не забагають, вміють у простому знаходити красу життя і його зміст. Як живеться їм, справжнім берегиням, у, здавалося б, давно забутих Богом і людьми маленьких вкраїнських селах, яких з кожним роком все менше на мапі?
Білка в колесі точно менше кіл намотує, аніж Олена Гаврилюк із Мочулинець, що на Волочищині. Лише уявіть: обійти чимале господарство, дати лад і в хаті, й на городах, й у садках-ягідниках, попорати, видоїти щоднини шість корів (без доїльного апарата). А ще коник є. Біля нього хоч і роботи багато, та без нього ніяк, не лише на сезонних роботах – кожен ранок за кілометр у бідонах, діжках з ним воду удвох привозять. Зміліли криниці у селі, а такій кількості худоби води ой як немало треба. Та ще й ненька занедужала, злягла, забрала донька її до себе… Ця напрочуд гарна, завжди усміхнена, тендітна жінка до праці сільської звикла змалку.

І ось вона здійснилася! А мріяла вчителька Леся Шевчук про спеціальний автомобіль для перевезення дітей з особливими потребами. Автомобіль отримала Хмельницька спеціалізована школа № 8, де і навчається син Лесі Богдан, який має особливі освітні потреби.