Тривалий час не могла викласти свої довоєнні і теперішні враження на папері. Минув рік, як мене вигнали з рідного міста, тож треба згадати все пережите, бо з часом забудеться. Роз'їхались по світах мої земляки, і можливо, колись будемо збирати по крихтах те, чим жили цей страшний рік...

Бажання допомогти ближньому цілком залежить від нашої з вами сутності, духовного наповнення, ціннісних життєвих орієнтирів. Але, на жаль, останнім часом люди стали менш співчутливими, збайдужілими до чужих проблем. Та коли зараз знецінюється навіть життя людини, то про тварин годі й говорити. Так воно, але не зовсім... Бо на жорстокість людську варто дивитися крізь призму любові до тварин, і це істина. Хто б і що особисто мені не доводив — вміння любити зароджується ще в дитинстві — тобі або його прищепляють, або ні.

Хмельничанин Юхим Кирилович Нетяга нині лише один живий член Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації. Під час війни був підлітком, але брав активну участь в антифашистському підпіллі і партизанському рухові.

Подейкують, що одного чудового дня Володимира Захар’єва одночасно бачили у п’яти районах області. І ця байка дуже схожа на правду. Бо він встигає буквально усюди. Очолювати Хмельницький обласний осередок Конгресу літераторів України, проводити археологічні розкопки, засідання, виступати з лекціями, керувати музеєм у селі Миньківці, видавати наукові записки Центру мархоцькознавства, працювати на офіційній роботі, редагувати альманах «Медобори», збирати матеріали для дисертації, проводити презентації літературних творів, знаходити здібних авторів, пити з приятелями каву в «Еклері», ну і само собою, регулярно писати книжки, яких він опублікував під своїм іменем аж 23, а ще майже стільки ж підготував як редактор-упорядник. Треба мати неабиякий міцний хребет та силу в руках, щоб підняти їх кіпу поперед себе і не згорбитися.

Редакційна пошта щоднини повниться десятками листів. І нам, журналістам, приємно, що довіряєте, ділитеся радощами та наболілим. Найбільше листів  стосується війни, розповідей про тих, хто, виборюючи нам мирне небо, втратив здоров’я, а нині стикається з жорстокою несправедливістю, добиваючись так щедро обіцяних владою земельної ділянки чи пільг.