Саме таке бойове гасло 44-ої артилерійської бригади з Тернополя. На початку травня останній ешелон частини залишив буремний Донбас. Із дня створення підрозділу у 2014 році він виконував бойові завдання на сході. Нині частина вирушила на довгоочікувану ротацію, аби перевести дух і, зібравшись з новими силами, знову повернуться на фронт. Ця бригада є одним з найбільш боєздатних підрозділів українського війська і тут проходять службу дійсно, даруйте, «найзапекліші» бійці. «Подільським вістям» випала унікальна можливість кілька днів перебувати у розташуванні частини в останні тижні її дислокації на сході. Ми завітали на позиції частини, поспілкувалися з бійцями і трохи пожили буднями солдатів, які боронять державу на передових рубежах протистояння з ворогом.

З Анною Франківною Романюк познайомилася в автобусі. Вона їхала до сина у Хмельницький. Розговорилися. І, слухаючи жінку, мені здалося, що досхочу п’ю джерельну воду,  від якої з’являється  відчуття свіжості та легкості — так щиро лилася її мова.

Кожного року, 9 травня, я прокидалася вранці, вмикала на програвачі пісню “Журавлі” у виконанні М. Бернеса і дзвонила своєму дідусеві Павлу Кириловичу Орехову.

Для лейтенанта Григорія Матвійчука дев’яте травня 2014 року починалось як черговий напружений день у Маріуполі. Його підрозділ перебував у самому центрі міста, а неподалік чотири квартали зайняли бойовики, котрі мали твердий намір зі зброєю в руках відстоювати інтереси «Русского мира». Здавалося, що у святковий день сутичок не буде, та надійшла звістка: снайпер застрелив начальника місцевого ДАІ, підполковника міліції Віктора Саєнка, і всі зрозуміли – починається. З дахів та вікон прилеглих будинків по його підрозділу, який враз опинився в оточенні, відкрили шквальний вогонь.

Він так любив рідний Зіньків, людей, серед яких виріс, із якими спілкувався, що навіть у своїй багатій науковій спадщині присвятив два ґрунтовних дослідження про рідне село, його минувшину.