З роками все більше ветеранів відходять у засвіти, залишаючи своїм наступникам ордени та медалі, як пам’ять про таку довгождану й заслужену Перемогу. За якою стояли до останнього подиху, яку здобували кров’ю та ціною життя.
Досить знаковою для нас була зустріч з головою Білогірської районної організації ветеранів Миколою Даниловичем Максимчуком, який очолює її ще з 1988 року. Тож про кожного Героя він знає усе – разом вони пройшли чималий шлях, з багатьма, на жаль, довелося прощатися. Вічна слава і шана їм… Голова ветеранської організації згадує часи, коли на обліку організації було майже дві з половиною тисячі фронтовиків, які повернулися з поля бою, а зараз залишилося лише шість.

Цьогорічний травень у житті цієї, без перебільшення, людини-легенди, таки особливий і знаковий, бо ж, окрім 75-річчя Дня Великої Перемоги над нацизмом у Другій світовій, Перемоги, яку так героїчно наближав, дасть Бог, зустріне ще власний сторічний ювілей. Як скоро згайнули літа. Здається, недавно, а 20 травня уже століття сповниться, як в Іванківцях Городоцького району народився Андрій Грищишин — нині ветеран війни і праці, учасник бойових дій Другої світової війни, Почесний голова ради Ярмолинецької районної організації ветеранів України, кавалер орденів: Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ-го ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня, «Знак Пошани», медалей: «За бойові заслуги», «За трудову доблесть» та багатьох інших бойових і трудових нагород. Проживає ветеран на станції Ярмолинці.

Кожен ранок незмінно починається з зарядки, затим – водні процедури, і – на стадіон. «Все важче дається, та ще шість кругів, а це два кілометри, щоранку проходжу», – посміхається учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід першої групи 89-річний Віталій Вінніцький із Городка. Обов’язковими для цього напрочуд щирого й енергійного чоловіка є вечірні й ранішні молитви, початок нового дня ковтком свяченої води… Просто є речі, яким не зраджують. Упродовж життя. Як-от читання улюбленої газети. «Подільські вісті», а до цього «Радянське Поділля» Віталій Антонович читає уже майже півстоліття. Перечитує геть усе, а найбільше до вподоби, стверджує, життєві історії подолян, розповіді про те, як живеться чи, пак, виживається нині в кожнісінькому куточку нашого краю. Раніше читали її з дружиною. Та в липні буде вже вісім років, як сам. Із Марією Семенівною, світла їй пам’ять, душа в душу прожили 57 років, виховали сина й доньку, раділи лелекам, що приносили онуків. Нині не натішиться дідусь чотирма онуками й п’ятьма правнуками.

Скільки років читає колись «Радянське Поділля», нині «Подільські вісті» 90-річний Василь Павлович ПРОКОПИВНЮК, уже й не пригадає. Відколи себе пам’ятає, стверджує. Тож газета стала рідною. Уже років два, як забрала донька батька з рідного села Поліське, що на Ізяславщині, до себе в Остріг, на Рівненщину. На тамтешній пошті запевнили, що не можуть доставляти газету, яка розповсюджується лише на Хмельниччині. Та рідні, знаючи, наскільки це для нього важливо, віднайшли шляхи: тепер незрадливий читач отримує нашу газету в конверті. Перечитує її кілька разів. До слова, Богу дякувати, без окулярів! А старі-старезні підшивки складені на горищі – дороге серцю не викидають і не палять.

За останні десять років у мальовничих куточках лісів області створено багато зон відпочинку вздовж автотрас. Прикметно, що ця мережа розширюється й осучаснюється в державних лісогосподарських підприємствах постійно. Особливо є чим похвалитися Славутському, Шепетівському, Ізяславському, Ярмолинецькому лісгоспам.