У Зяньківці вони переїхали вісім років тому. Вирішив Юрій стати механізатором у місцевому фермерському господарстві. І, покинувши Волочиськ, їхня родина почала опановувати науку сільського життя. Придбали хату, і взявся Юрій своїми майстровитими руками доводити її до пуття. Зробили добротний ремонт у двох кімнатах (підлогу дерев’яну таку постелив, що хоч яйце качай і, як у дзеркало, на себе дивися). Домурували прибудову до хати, облаштували дах. Планувалося-мріялося, що буде там веранда чи коридор просторий. Біля їхньої хати сад був великий. Вони упорядкували його, ще й з десяток яблунь посадили. Словом, усе життя в селі, яке їм до душі припало, збиралися господарювати, дітей на ноги ставити, онуків ростити.
 ...Та все полетіло шкереберть. У березні 2015-го, коли настала четверта хвиля мобілізації, Юрію прийшла повістка. Як законослухняний громадянин, він з’явився у військкомат, звідки й почалася його дорога на війну.
17 листопада того ж року сорокарічний Юрій Солтис загинув у зоні АТО.

Листоноша потрібна багатьом людям, особливо пенсіонерам та стареньким, які не мають інколи змоги вийти на вулицю, аби заплатити комунальні платежі чи купити необхідні ліки.

Завжди привітно, з усмішкою на вустах, зустрічає своїх односельців Людмила Бегдай, яка працює начальником Івашківського поштового відділення зв’язку.

Коли розпочалася Друга світова війна, Федір Мельник лише закінчив семирічку. Пам’ятає, як усією Мирівкою відправляли тоді на фронт старших чоловіків, а діти та жінки залишалися чекати, надіятися, що війна ось-ось закінчиться.
Проте у 44-ому, коли хлопцю виповнилося вісімнадцять, разом з чотирма односельцями таки довелося стати у військовий стрій і вирушити назустріч страшній небезпеці.

З Петром Тарнавським заочно знайомий майже кожен житель нашої області. Як і з діяльністю підприємства ТОВ «Хмельницьктранс», яке він очолює. Воно організовує роботу, утримує і доглядає 22 автовокзали і автостанції області. Це понад 90 відсотків із усіх наявних.
За рік підприємство обслуговує 2,5 мільйона пасажирів, що удвічі більше, ніж усе населення області. Такий потік навіть важко уявити, а ще ж потрібно створити людям комфортні умови, подбати про безпеку та контроль за графіком руху. Всім цим і опікується Петро Іванович.
Якщо перевести його обов’язки і посаду на військову термінологію, то вони дорівнюватимуть повноваженням генерала армії.